Дидактична інновація

«Шептицький від А до Я» – книжка конструктор: візуально словесні блоки, які можна використовувати у побудові щораз нового умовиводу. Проста форма цього пізнавального жанру – абетка.

Абетка – жанр книжково древній, такий собі архаїчний кросворд. У варіанті «для дітей» вимагає обов’язкового коментаря малюнка. І коли афористично висловлену статтюбуквицю талановито візуалізовано – виходить одразу і бест  і лонґселер, оскільки такі книжки мають практично безмежний попит. Прикладом подібного «безсмертя» є абетка, укладена Іваном Малковичем і вимальована Костем Лавром, що додруковується та перевидається впродовж усієї української Незалежності.

Вербально візуальні абеткові інґредієнти активно використовують у посібниках із вивчення іноземних мов – згадаймо «Візуальний словник англійської мови» (Ірпінь: Перун, 2007), визнаний у тодішньому рейтинґу «Книжка року» кращим пізнавальним виданням для дітей. Щоправда, це була адаптація блискучого канадійського проекту, але нині вже маємо й вітчизняні зразки, як от минулорічна «Моя перша 1000 англійських слів» (Х.: Віват).

Первісна абеткова форма активно використовується для набуття початкових навичок з лічби, просторової адаптації та азів соціалізації. Такі книжки утворені за принципом атласу понять, і зразковим прикладом можуть правити великоформатні мальовані розкоші Арсена Джанікяна («Перша книга розумної дитини», 2007; «Займатика розумної дитини», 2013; «Корисна книга розумної дитини», 2014). В асортименті 2015 го доброю пропозицією є така собі «дорожна карта» для малечі «Мій дім і речі в нім» (Л.: Видавництво Старого Лева).

Художня стилістика авторів цієї останньої – Романи Романишин й Андрія Лесіва – виразно тяжіє до вельми популярних останнім часом засобів інфографіки, широке уявлення про які дає ще одна помітна книжка торішнього репертуару: «Інфографіка для дітей» (Х.: Віват). А ще яскравіше враження від книжкових потенцій інфографіки залишає книжка лавреат 2014 го «Мій маленький Київ. Маршрут №1» (К.: Laurus).

Весь цей жанрово історичний міні екскурс потрібен, аби збагнути: на тлі всіх згаданих видавничо мистецьких успіхів з’явилася книжка, подібної якій досі не пригадати. «Шептицький від А до Я» – це інфографічна абетка від тих таки вишуканих Романишин Лесіва, де журналістка Галина Терещук та письменниця Оксана Думанська створили текстовий атлас понять, вельми непростих для сприйняття ще неписьменних дітлахів.

Починається книжка із, по суті, філософського блока: «В, І, Р, А, Н, А, Д, І, Я, Л, Ю, Б, О, В. Якщо скласти ці літери, то матимемо три знайомі слова. А якщо візьмемо і збудуємо з них хатинку, то саме у такій хатинці, де панує віра, надія і любов, мріяв жити митрополит Андрей Шептицький». І поруч та сама стилізована під дитячий малюнок хатинка, котру можна розглядатичитати. Й далі пояснено, чому батьки обрали для розповідічитання саме цю постать: бо Шептицький для малих галичан початку минулого століття був провідником до головного свята. Прохання про подарунки вони листовно надсилали на таку адресу: «Небо, Святий Миколай, через руки їх Ексцеленції Митрополита Андрея».

Звичайно, тут більше абеткових понять, приступних малечі. Наприклад, «Забавки (іграшки, ігри)», де можна довідатися, що Андрей Шептицький заснував неподалік Станіславова «забавкарську» школу. Як також сприяв постанню кондитерської фабрики, що тепер знана як «Світоч» (стаття «Цукерки»). А під гаслом «Їжа» приміщено такий епізод: «Одного разу під час окупації до митрополита прийшли німецькі офіцери і були здивовані, що владика сидить за скромною вечерею: печена картопля, хліб і джерельна вода. «Я їм те, що їсть мій народ», – мовив митрополит». Але є і візуально текстова спроба (здається, успішна) пояснити складні абстрактні категорії: «ерудит», «жарт», «щастя», «щедрість». Ці сторінки, ясна річ, наповнені біографічними прикладами, а на розгорті «Родúна» бачимо генеалогічне дерево графського роду, що простежується за батьківською лінією до 1284 року, а «за материнської лінією родовід Шептицького сягав роду Собеських, австрійського цісарського роду Стюартів – Марія, дружина французького імператора Наполеона Бонапарта, була родичкою Олександра Фредро», митрополитового діда.

Насамкінець – експертна оцінка дослідниці дитячої літератури Наталі Марченко: «Книжка цікава не лише мистецьки, а й тим, що чи не вперше спробували оповідати про «іншого» й «великого», не судячи й не оцінюючи. Не задаючи параметри сприйняття (можна й найменшому, й найстаршому долучитися до того читання). Вона нічого не вчить і ні до чого не закликає. Ця книга дає змогу долучитися до книжності. І то не абстрактної, а української – за духом, суттю та «тілом».