Пiдiрванi мости...
Тут сiль у згадцi не з озер солоних,
А з ран окопних i вдовиних слiз,
Де вир вiйни, де воля в оборонi —
«Гарант безпеки» небезпек навiз...
Колись Антiн Остапiв Василашко
Свiй розстрiл тут у подвиг обернув,—
Як нiмцiв двох вiн, дядько мiй, вглиб шахти
На той свiт за собою потягнув...
І нинi у проваллi мiсця вдосталь,
Катам, якi мiж нацiй рвуть мости...
Стою над зiрваним мiж нами мостом,
Болять менi над жертвами хрести.
Гiрник Донбас, щоправда, нас єднає,
Як меч орди не видно з-за плеча,
Як мовою Тараса Мустафаєв
У пiсню волi горне донеччан.
І лiнiя вогню снагу не сточить,
Як хлопцям сходять з лиць дiвчат сонця,
Як грiють душу волонтерок очi,
Мов руки золотi їх i серця...
Щемить, як чую «Я — солдат!» вiд юнки,
Що обняла «Кобзар», дарунок наш,
Як диск пiсень зiгрiла поцiлунком,
Де снiг забинтував її блiндаж.
До болю в серцi ця вiйна вразлива:
«Бува, не бою страшно, — кажуть нам, —
А перемир’я, як за його ж зриви
Бракує прав на вiдсiч ворогам».
Волiє край, щоб дощ без «Граду» лився,
Плече, не ногу пiдставляв сусiд,
Не вiдтинав наколку «Тризуб» з кистю,
Не вiдрiзав дороги нам у свiт...
Падiння нам в обiймах тiльки б мати,
В бою найтяжчому не впасти з нiг,
Чинити опiр так, щоб з «року мавпи»
«Рiк мавпи з бомбою» постать не мiг!
Василь ВАСИЛАШКО