Всесвіт з-під стріхи

Хати баби Васьки і діда Миколи

Першу персональну виставку з живописних робіт Володимир Козюк представив у 2000 році. Художник відданий одному жанру —  пейзажу. Він постійно відкриває для себе й для оточення нові образи, живописні можливості, демонструючи багатство тем, сюжетів, палітру настроїв. Закутки природи, пасторалі, романтичні міражі — у них усе різнобарв’я кольорів світу. 

Митець перебуває в режимі постійного творчого пошуку. І мандруючи світом у пошуках образів і настроїв, Володимир Козюк до останнього нерва залишається українським митцем, настільки тісно пов’язаний він із рідним краєм. У пейзажних роботах зображено ліричні картини природи різних куточків планети.

Одному з найцікавіших проектів митця — колекції фотографій і картин старих хат під соломою — уже 18 років. Є навіть 300-літні хати. Перші сфотографував у селі, де народився, — Чеснівці Хмільницького району. Згодом їздив по області, від села до села, в пошуках самобутності, що зникає.

Художник не просто фотографував і писав хати, його цікавили речі, які залишалися у старих будівлях: старовинні елементи картин, рушнички, праски. Все це колекціонував, а згодом передав до Музею Івана Гончара в Києві. Є кімнати-музеї із зібраними ним речами й у вінницьких ВНЗ.

У кожної роботи Володимира своя історія, ретельно занотована художником. Картини цього циклу названі досить просто, але від того щемно й індивідуалізовано: «Хата баби Васьки», «...баби Фросини», «...діда Миколи», «...баби Марти». У більшості українців, бодай у третьому чи четвертому поколінні, була така своя хата, з убитим у стелю кілечком для люльки, де виколихували прародинну долю.

Ввійти до Книги рекордів Гіннесса

Проект старих хат під солом’яними стріхами нещодавно вийшов на новий виток. Тепер Володимир Козюк надумав намалювати сто хатин під соломою, вибрати найкращі п’ятдесят робіт і ввійти з цим проектом до Книги рекордів Гіннесса. Наразі готовi 23 картини. Загалом за останній рік намальовано 80 повноцінних робіт різної тематики.

«За задумом має бути одна хата з одного села. Взагалі-то знайшов їх близько 250. Бiльшiсть iз них у поганому стані, а 100 були ще у досить гарному. Все зафіксовано на фото, а головне — у моїй голові, бо чітко пам’ятаю кожну з них! Нехай хтось спробує повторити! На сьогодні їх немає жодної, це — останні з могікан», — поділився з «УМ» художник.

Перед початком проекту Володимир об’їздив усі місця, де раніше фотографував будинки. Каже, багатьох із них уже немає. Що ж до колекції, то Козюк запевняє, що жодної копії з намальованих картин він ніколи не зробить. Кожна з них буде єдиною та унікальною.

Хобі й уявлення з дитинства

Що раніше почав робити — колекціонувати чи малювати — 43-річному митцю пригадати важко. Каже, мабуть, одночасно. Себе за цими захопленнями пригадує десь у чотирирічному віці. Тоді все почалося з марок та монет. Крім того, у «глибокому» дитинстві Володя любив вирізати яскраві картинки з альбомів і наклеювати в зошит. І в цьому ж віці вчителька старшої сестрички звернула увагу, що «хлопчик уміє малювати краще за школярів».

«Хати під соломою я бачив у своєму селі з дитинства. Три хати були зовсім поряд. У тому віці я не сприймав їх як щось незвичайне. Для мене стара хата під соломою — це там, де живе стара баба, в якої можуть бути цукерки. І коли ти приходиш, вона може дати тобі цукерку, щоправда, потім може прийти батько й погнати тебе додому (ностальгійно посміхається. — Авт.). Тобто сприйняття було таке: якщо там давали цукерки, горіхи, інколи й якусь іншу смакоту, то це добре. Тому для мене хата під стріхою — це суцільний позитив, — пригадує Володимир Козюк. — І лише згодом, коли я зрозумів, що хочу бути тільки художником, написав перші свої етюди, точніше 12 картинок, серед них було дві такі хати. Тоді я вже колекціонував листівки й бачив там подібні зображення. На той час у моєму селі було п’ять хат під солом’яною стріхою , а потім я почав шукати їх в інших місцях. Наступну колоритну хатку я побачив у селі Рубань Немирівського району, де жили бабуся та дідусь моєї дружини. А загалом знайшов їх у нас в області більш як 150. Шкодую, що коли було ще більше, я не надавав їм такого значення. Тоді не розумів усієї цінності.

А коли почав їздити за кордон, вивчати етнологію світу, то зрозумів, що основа всього світу — це все-таки хати під стріхою. Вони різні, але вони є і в Мексиці, Японії, Китаї, Африці, Шотландії. І немає значення — чи під соломою, чи під очеретом. Тобто це первинно. І ми однозначно перегукуємося з Трипіллям. Мій друг досліджував цю культуру, створив музей і розвісив мої фотографії як основу, тому що хати наприкінці ХІХ — початку ХХ століття — повтор на лад трипільських хат. Хіба що трішечки інша конструкція, але там і тут глина, там і тут солома».

Авангардизм і кубізм на прадавніх сорочках

Із не меншим ентузіазмом Володимир шукав і вишиванки зі справжніми знаками сонця: він перебрав їх тисячі. На своїй першій виставці колекції вишиванок у 2006 році показав лише 65 найкращих подільських вишиванок, створених невідомими майстринями більш як сотня років тому. Нині його колекція налічує понад дві сотні сорочок. Двісті подарував обласному краєзнавчому музею. Залишив деякi найкращі та рушники. Але до певного часу.

На сорочках iз довгими рукавами, з уставками чи на кокетці — яскраві червоні або червоно-чорні малюнки. І кожен знак орнаменту на давньому жіночому одязі має значення, бо є символом. Популярні наприкінці ХІХ — початку ХХ століття знаки вишивки, як каже Володимир Козюк, такі самi, як на найдавніших керамічних знахідках Трипілля. Сварги, знаки сонця — символ, який iще називають «павуком».

«Такий знак без однієї палички — це перевернена свастика. А на вишитих сорочках — знак сонця! Подоляни мають настільки глибоке коріння, що можна говорити про тисячі років, — вважає Володимир Козюк. — Реально, якщо взяти, скажімо, сучасні кераміку й трипільські вироби, то там перегукуються знакові системи: сварги, сігми, так само, як і у вишивці. І фактично це все зберегли жінки, передаючи майстерність рукоділля з покоління в покоління, незважаючи на війни, завойовників, котрі тут проходили, й інші катаклізми. І до ХХ століття на Поділлі повністю перенесли всі знаки, що були ще сім тисяч років тому, — наголошує колекціонер. — Зараз археологи знаходять на території між Бугом і Дністром чимало подільських поселень, що мають певну знакову систему. І сварги, знайдені на Поділлі, є найстарішими у світі. Подільський орнамент у порівняні з іншими — це вершина так званої «наївної народної культури». У ньому сказано все, що можна сказати. І те, до чого йдуть художники ХХІ столiття, авангардизм чи кубізм, на цих сорочках уже давно вишито».

Колекція подільської культури

Значне місце в колекційній історії митця займає й подільська народна ікона. Для Володимира це не просто зібрання старожитностей, а й велика частка його душі. Він вважає, що весь накопичений духовний і художній досвід народу, яскраві традиції іконописного ремесла повинні бути передані поколінням прийдешнім. Особисто він, починаючи з 2003 року, передає до Вінницького краєзнавчого музею дивовижні експонати, дарує цілі колекції. Меценат мріє про постійну експозицію та створення регіонального музею народного мистецтва, але відповідне приміщення все ще не знайдено.

«Я можу сміливо сказати, що зібрав найкращу у світі колекцію подільської культури. Мені за деякі ікони пропонували великі гроші, але я не погодився продати. Лише одну подарував Президентові Віктору Ющенку, коли він приїжджав у Вінницю. Усі інші лежать у музеях, на реставраціях, і їх усi я готовий віддати в майбутній музей», — каже натхненний митець.

Незабаром, 12 квітня, Володимир Козюк планує відкрити чергову виставку в Києві. Там буде представлено найкращі роботи за всі періоди творчості, але з акцентом на минулий воєнний рік. Основні теми — це, зрозуміло, хати під соломою та... небо. У Володимира Козюка є новий задум: намалювати сто картин небесної тематики. А матеріалу назбирав по всьому світу, як сам зізнається, і на п’ятсот «небесних» полотен.