Василь Пилка за роботою: майбутня гравюра починається з ескізу. (з особистого архіву В. Пилки.)
Василь Пилка справді зустрівся в Одесі з принцом Кувейту.
«До мене звернулися з пропозицією вигравіювати портрет короля. Принц показав мені його фотографію і запитав, чи зможу я її відтворити на склі. Я відповів ствердно. Бо відразу прикинув, що зовнішність у короля «зручна» — волосся приховане під традиційним арабським головним убором — хусткою, опоясаною джгутом, бороди немає», — розповів Василь Пилка, якого мій телефонний дзвінок застав у польському місті Кракові.
За зізнанням майстра, виконання гучного замовлення поки що довелося відкласти. Адже від листопада минулого року колекція його робіт під назвою «Віра» виставляється у містах Європи. З нею вже ознайомилися у Відні, Римі, Парижі, а після Кракова чекають іще Прага, Дрезден і Лондон.
«Ця колекція складається з десяти картин, — розповідає Василь Пилка. — Взятися за таку тему мені запропонував меценат і фінансист з Одеси Валентин Павлов. Він сам мене знайшов. Приїхав я до нього в Одесу зі своєю роботою — портретом Тараса Шевченка з текстом його «Заповіту». Валентин Павлов викупив її відразу і запропонував узятися за духовну тематику. Мені це здалося дуже складним. Набагато простіше зобразити на склі гору Ай-Петрі чи озеро Синевир. Але відмовитися від такого сміливого задуму я не зміг. Кожна робота називається відповідно — «Ісус за життя», «Суд над Ісусом», «Несення хреста на Голгофу»... Валентин Павлов, побачивши їх, буквально загорівся: «Васю, давай прокатаємо цю виставку!». І тепер я мандрую зі своїми роботами по Європі. Невимовно пишаюся тим, що представляю насамперед не себе, а Україну».
Європейські ЗМІ про колекцію українця інформують із неприхованим захопленням. Одне з австрійських видань про виставку Пилки у колишньому королівському палаці Хофбург Відня написало: «Відвідувачами виставки були шановні посли, консули та інші ВІП-персони різних країн. Значимість української творчості гідно оцінили і знавці мистецтва Європи. Що найголовніше, практично не було критики, а були тільки побажання вдосконалення. Такій країні, як Україна, є чим пишатися, зокрема майстрами різних видів творчості».
Отож Василь Пилка відклав виконання кувейтського замовлення з вельми поважної причини. Майбутній портрет короля висотою 3 метри та шириною 1,8 метра буде виготовлено на листі богемського скла, який доведеться купувати за кордоном, а ще знадобиться до ста спеціальних бурів. Така робота, за словами Василя Пилки, має прикрасити один із найдорожчих готелів Кувейту. Окрім портрета короля, український майстер також має створити колекцію арабських реалій, серед яких, зокрема, мечеть Аль-Харам — центр арабської духовної культури. Загалом же митець має зобразити на склі десять головних мечетей країни з десятьма головними висловлюваннями Пророка Мухаммеда.
Сама історія приходу Василя Пилки до такого справді неординарного жанру мистецтва є, без перебільшень, унікальною. Звичні у таких випадках штампи типу «мріяв бути майстром гравюри на склі змалечку» чи «творчі задатки почали виявлятися ще з дитинства» — це не про нього. Уродженець Закарпаття, Василь Пилка вірою і правдою відпрацював чималу частину свого життя в мартенівському цеху знаменитого криворізького металургійного комбінату «Криворіжсталь», звідки й вийшов на пенсію. Та, за його зізнанням, вихід на пенсію, нехай і досить пристойну, змусив задуматися над банальним: як жити далі? Бо не уявляв себе пересічним пенсіонером, що цілими днями просиджує в дворі за нескінченними розмовами про життя-буття з такими ж «відставниками».
«Тому насамперед я пішов на... базар, — пригадує Василь Пилка. — Ретельно проаналізував, чим там торгують. І спершу жодних перспектив для себе не побачив. Всього вистачає і ні по що черги не стоять. Тільки згодом, побачивши чоловіка зі склом, зловив себе на думці: о, це цікаво. У тому розумінні, що на склі можна творити картини. Ще раз пройшовся по ринку і жодного конкурента для себе не знайшов. Вирішив, що займатимуся саме гравюрою на склі».
Несподіваний вибір у своєму житті Василь Пилка зробив усього-на-всього вісім років тому. Зізнається, що скло обрав насамперед через його характер. «Характер у скла вередливий. Воно коли пищить, а коли просто підспівує... І перед тим як узятися за абсолютно нову для себе справу, довелося досконало вивчити цей матеріал, — зізнається майстер. — Якщо поганий настрій, до скла краще не підходити, бо помилок воно не пробачає. Алмазний бур, з яким незмінно працюю над своїми творами, я порівнюю з роботою зварника, що, взявши дугу, не може її перервати. Так і на склі цю дугу треба тягнути безперервно, але ж треба дихати і очі втомлюються».
Як розповідає Василь Йосипович, над своїми роботами він працює тільки у масці, але жодна з них не може захистити ротову порожнину від мікроскопічного пилу, що утворюється при бурінні скла.
Коли ж техніку гравюри на склі опанував досконально, почав потроху виходити зі своїм мистецтвом на люди. Спершу виставлявся в одному з місцевих палаців культури та міському виставковому центрі. Потім запросили до однієї з відомих арт-студій Києва, де познайомився з відомим скульптором Олегом Пінчуком.
А потім почали надходити запрошення з-за кордону. Особливо пам’ятною стала 5-та Міжнародна виставка — конкурс сучасного мистецтва «Санкт-Петербурзький тиждень мистецтв». Причому його, єдиного з України, туди запросили від... Москви. Представники організаторів санкт-петербурзької виставки побачили роботи Пилки в інтернеті й запросили до себе. Прибув туди з дев’ятьма своїми роботами, серед яких «Тарас Бульба з синами», «Портрет Тараса Шевченка», «Прощання козака», «Микола-чудотворець»...
Виставка у Санкт-Петербурзі влітку 2013 року тривала сім днів. Компетентна експертна рада прискіпливо оцінювала твори дев’яноста учасників з різних країн світу.
Коли ж почали визначати номінантів, то відразу сім робіт Пилки посіли перше місце, одна — друге, а ще одна — третє. Членів журі просто вразила унікальна техніка українця, втілена у роботах на італійському склі, насичених кольорами, яким неонове підсвічування надавало особливого естетичного сприйняття.
А після цього дванадцятьох номінантів повезли до французького міста Бон. І хоч там ніяких відзнак нікому не вручали, для майстра з Кривого Рогу це насамперед стало фактором міжнародного визнання його мистецтва.
Техніка робіт на склі Василя Пилки посідає особливе місце у його творчості та є тим фактором, який насамперед зворушує знавців мистецтва. Як він зізнається, і в цьому жанрі тупцювання на місці є неприпустимим. Хоча для людини непосвяченої, здавалося б, нічого нового тут придумати неможливо. Мовляв, узяв бур і працюєш із ним. Проте таке розуміння є помилковим. І Василь Пилка не втомлюється це доводити своїм неперевершеним мистецтвом. Чого тільки варте його ноу-хау — «вишивка» на склі «хрестиком». Образно це сприймається тільки щодо матеріалу, на якому виконані такі роботи. А в іншому ці «хрестики» є справжніми і вимагають непідробної звитяги. Наприклад, на зображення на склі жінки з дитиною розміром 60 на 45 сантиметрів «хрестиків» Василем Йосиповичем було «задіяно» відразу півмільйона (!).
Для іншої своєї роботи з цієї ж серії, присвяченої матерям, яку назвав «Дівчинка з кошеням», митець замовив спеціальні алмазні бури для «хрестиків» розміром усього-на-всього один міліметр. Саме ця його унікальна техніка заслужила особливо дорогої нагороди для майстра — Золотої медалі Академії наук України. Серед усіх удостоєних цієї нагороди він виявився тільки 46-м на теренах нашої держави.
Отож можна говорити про унікальність і неповторність творчої особистості пенсіонера з Кривого Рогу, яким Василя Пилку язик не повертається назвати навіть з огляду на його зовнішність — худорлявий, стрункий, завжди усміхнений... Вражає інше. Людина не тільки знайшла себе, а й заслужила міжнародне визнання після виходу на заслужений відпочинок. Спробуйте знайти ще митця, який би свій творчий шлях розпочав з нуля тільки на пенсії?
«Я намагаюся здивувати світ, що надає мені сил і наснаги, як і те, що на всіх моїх роботах таємно помічено «Україна, Кривий Ріг», — зізнається Василь Пилка.
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
Із 76-річною Анастасією Дойніковою вiдразу знайшли спільну мову, бо, як виявилося, і вона, і я свого часу піднімалися на одну й ту саму вершину — діючий вулкан Авачинського, що на Камчатці. В оселі Анастасії Йосипівни змонтована спортивна стінка, поряд лежать гантелі: щоденна гімнастика для спортсмена має бути обов’язковою. >>
