«Мой жребій — з жебраками»
(Григорій Сковорода)
Хто не пам’ятає хрестоматійного оповідання Івана Франка «Добрий заробок»? Як ото незаможний селянин надумав трохи підзаробити, мітли в’яжучи. Та цісарський фінінспектор так обклав його податком, що бідака лишився газдівства. Але ж то було ще за часів прабабці Австрії, скажете ви. Ми, дякувати Богові, діждалися жити у власній державі.
Трапилась якось оказія й мені підзаробити: сторожі ветлікарні, наче змовившись, зачастили у відпустки, отож не став опиратися, коли запросили замінити. Така думка: копійчина — вона ніколи не зайва. Буде що «на випадок» відкласти, внукам щось перепаде. Словом, переступив через власний гонор — університетську освіту та офіцерське звання — і найнявся сторожем.
А воно чи то від безсоння, чи старості всяка маячня в голову лізе. Ну те, що праця зцілює людину від гріха й робить її вільною, — ще так-сяк. У нас же чоловік, який трудиться у поті чола, ледве животіє. Хіба не моторошно, що працелюбність знецінюється, стає анахронізмом? Натомість спритність, точніше злодійкуватість, гарантує нині успішність. Чи не в цьому причина безодні між суспільством і, з дозволу сказати, нашою елітою?
Оскільки пан Президент у спілкуванні з народом нерідко апелює до обопільної щирості й відвертості, то, як мовиться, нате й мій глек на капусту. Незважаючи на те, що у своєму виборі помилився, ототожнюючи знання іноземних мов із державною мудрістю, моє шанобливе ставлення до нього не змінилося. Навіть притому, що часом він мислить не по-українському. Приміром, якщо вже такий пристрасний прихильник переговорів, то чому досі не запримітив у свого візаві «ахіллесової п’яти», щоб діяти на упередження? Та й радники, видно по всьому, штани даремно протирають.
Виходить, даруйте за нескромність, я не такий уже й дурний, якщо сіє помічаю. Тоді чому це так, для прикладу, за останні десятиріччя не в змозі придбати щось із одягу чи взуття? Хоча який там уже з мене франт, та все одно досадно.
Аж ось телефонують мені з управління Лубенського пенсійного фонду. Мовляв, так і так, вам належить з’явитися, аби з’ясувати деякі нюанси пенсійного забезпечення. Ну, думаю, точно якісь непереливки. Однак як законослухняний громадянин не змусив на себе чекати. Заходжу, а мені просто з порога: пишіть заяву, щоб утримання з пенсії 700 грн. (?!) розділити навпіл. Нічого собі! Утім противитися не став. Та то були лише квіточки. Ягідки: з моєї пенсії — 1485 грн. — ще з літа щомісяця заходилися утримувати по 120 грн. Уже «зідрали» 1138 грн. Це притому, що заробив я за літо аж 4295 грн. Відтак данина «тягне» понад 23%.
Зайшов тоді вже з власної ініціативи та й питаю: що воно за грабіж такий посеред білого дня? Мені доступно пояснили, що все цілком законно. Оскільки влаштувався я, хоча й тимчасово, на роботу несанкціоновано, то втратив право на індексацію. То коли ж, питаю, можна розраховувати на її поновлення? Хтозна, відповідають, може, через півроку, а може, й через рік. Не інакше, собі думаю, такий закон приймали чи то спросоння, чи напідпитку. Ось така історія.
Може, як казали за совєцьких часів, це «по сравнєнію с міровой рєволюцієй» і ніщо, тільки чи не вливається воно в загальнодержавну тенденцію здирництва, норовистість латати дірки бюджету за рахунок нас, злиденних громадян? І хіба тоді не назріває протест проти можновладців, котрі, хизуючись своєю вченістю, тримають нас за холопів. Ось така вона сьогодні «мужицька арихметика».
Станіслав ОЛІЙНИК
с. Михнівці, Лубенський район, Полтавська область