У вересні з-поміж скандальних парламентських тем по-своєму виділявся скандал із виходом одразу 15 народних депутатів так званої «харківської групи» з фракції «Демократичні ініціативи — Народовладдя». Причиною цього було питання бізнесу, в даному випадку — ламання списів навколо чергового ласого шматка енергоринку, що приватизується. Конфлікт трохи утрясся, депутати повернулися, і найближчим часом, повідомляє сайт Finport.net, у Верховній Раді буде зареєстровано ще один проект закону про приватизацію ЗАТ «Укртатнафта». Цей закон «фактично прописує процедуру приватизації «Укртатнафти» «харківською» бізнес-групою.
Головне контрольно-ревізійне управління України планує ретельно розслідувати діяльність ЗАТ «Укртатнафта» і Кременчуцького нафтопереробного заводу протягом 2003—2004 рр., коли на підприємстві хазяйнував близький до «УкрСибБанку» Павло Овчаренко. Джерело з КРУ стверджує, що у період діяльності «банкірів» на НПЗ державі було завдано збитків на декілька десятків мільйонів доларів. Це, зрештою, і привело до зміни менеджменту «Укртатнафти» у вересні цього року.
В Україні завжди відчувався брак власної нафти, і тому наша держава перебуває у залежності від російських постачальників сировини, які водночас контролюють і більшість НПЗ України. Саме це стає причиною періодичних паливних криз, які боляче б'ють по кишені як приватний сектор, так і державний. Ситуацію неодноразово можна було рятувати, якби Україна реально контролювала хоча б один потужний нафтопереробний завод. Такого, на жаль, не спостерігається — усе розхапали росіяни та місцеві олігархічні бізнес-клани. А особливо гостра криза з пальним влітку-восени 2004 року лишень підтвердила необхідність терміново посилювати вплив держави на ринку нафтопродуктів шляхом створення вертикально-інтегрованої нафтової компанії.
Тим паче що де-факто в руках України був вагомий пакет акцій Кременчуцького НПЗ (ЗАТ «Укртатнафта»). Проте протягом останніх двох років на «Укртатнафті» міцно засіли менеджери, керовані зі стін «УкрСибБанку», який і довів свій вплив на НПЗ до 100%. Фактично, державними 43% акцій розпоряджалися з вищеназваного банку.
Почуваючи себе на НПЗ повновладним господарем, «УкрСибБанк» почав дозволяти собі неприпустиму розкіш. Наприклад, демонстративно ігнорувати меморандум про граничні ціни на АЗС між усіма гравцями на ринку пального. Цінники на заправках «Укртатнафти» були вищими на 10—15 коп., ніж в інших компаній. А близькі до «УкрСибБанку» менеджери Кременчуцького НПЗ зірвали домовленості з державою про першочергове постачання 250 тис. тонн пального для потреб осінньо-польових робіт. До селян «дійшло» лишень 110 тисяч.
І раніше експерти неодноразово зауважували дивну поведінку «Укртатнафти», яка у всьому йшла в ногу з «УкрСибБанком». Вигода для банку — схвалювалася, вигода для держави — саботувалася. Здавалося, що «Укртатнафта» була зацікавлена підтримувати стан війни з державою, ніж жити з нею у мирі.
Так, «УкрСиб» став єдиним банком, який обслуговував «Укртатнафту». При цьому не було враховане стандартне економічне правило для мінімізації ризиків — одночасна робота з кількома банками. Керівник Кременчуцького НПЗ почав «зловживати» кредитами «УкрСибу» для закупівлі нафти. Звичайно, за користування кредитами слід було платити відсотки. Лишень на них банк заробляв щороку понад 60 млн. грн. До того ж цілком «випадково» відсоток по кредитах «УкрСибБанку» в іноземній валюті для своєї «Укртатнафти» перевищував відсотки в інших банках. У кременчуцьких газетах раніше проходила інформація про те, що за часів Овчаренка «УкрСиб» надав кредит «Укртатнафті» у розмірі 160 млн. грн. Ці кошти перекочували на рахунок фірми «Альфа-Оіл», яка мала поставити нафту на Кременчуцький НПЗ. Нафти так і не дочекалися, а 160-мільйонний борг залишився.
Після зміни менеджерів на «Укртатнафті» «УкрСибБанк» вирішив, що його голими руками не візьмеш, і блокував можливість Кременчуцького НПЗ заплатити до бюджету 9 млн. грн. акцизного збору за нафтопродукти. Новий керівник НПЗ Сергій Глушко вже заявив, що не буде учасником подібних брудних війн, і «Укртатнафта» просто змінить банківського оператора.
Поява боргів неодноразово змушувала як українську, так і татарстанську сторони звертати увагу менеджерів «Укртатнафти» на цю проблему. Адже, згідно з результатами роботи «Укртатнафти» у 2003 році, компанія піднялася у рейтингу підприємств України з 26-го на 8-ме місце. Дохід «Укртатнафти» зріс з 1,8 млрд. грн. у 2002 р. до 4,8 млрд. грн. у 2003 р. Тим часом прибуток компанії із «незрозумілих» причин різко впав з 195 млн. грн. у 2002 р. до 95 млн. грн. у 2003 р. Експерти, опитані нами, висловили одностайне припущення — з Кременчуцького НПЗ банально «викачували» гроші.
Здавалося б, збільшення оборотних коштів дозволяло керівництву «Укртатнафти» інвестувати у модернізацію Кременчуцького НПЗ і вийти на один рівень із тим же Лисичанським НПЗ. Парадоксально, але російські менеджери, що працюють на українських НПЗ, активно проводять їх модернізацію, а український менеджер не вважав за доцільне звертати на це увагу. Зате сьогодні екс-керівник «Укртатнафти» Павло Овчаренко, як і його покровителі з «УкрСибБанку», чинить згідно з відомою приказкою: що маємо — не цінуємо, а втративши — плачемо.
І над цим усім вивищувалася фігура «УкрСибБанку», який контролював якусь дещицю — лише 1,15% акцій «Укртатнафти». Монопольне право банку керувати сучасним НПЗ України через свою людину (Павла Овчаренка) означало з часом повне виживання з «Укртатнафти» і України, і Татарстану. Як це не смішно, але «УкрСиб» цього практично і не приховував із самого початку, коли у 2002 році колективу Кременчуцького заводу Овчаренка представляв... почесний президент «УкрСибу» Олександр Ярославський. А тоді банк ще навіть не прикупив «для чистоти совісті» 1,15% акцій «Укртатнафти».
Для нашої держави рішення спостережної ради «Укртатнафти» про звільнення Овчаренка означає зелене світло для контролю на ринку нафтопродуктів, а для Татарстану — гарантію держави від зазіхань олігархічних груп на завод. За висловлюваннями експертів, наступ харківського олігархічного клану на нафтовий ринок України провалився.
Тим часом харківська група вирішила відігратися за поразку на НПЗ у політичній сфері. Група народних депутатів, близьких до «УкрСибБанку», здійснила практично неможливе: демонстративно покинула парламентську більшість і... розвалила її. Вони відверто називали істинні причини свого демаршу. «Уряд і ФДМУ останнім часом роблять речі, які не узгоджуються з позицією депутатської групи, зокрема, передають частину акцій однієї акціонерної компанії іншій. Йдеться, зокрема, про передачу державного пакета акцій «Укртатнафти», заявляв член фракції «Демократичні ініціативи» Дмитро Святаш.
Зміна керівництва «Укртатнафти» супроводжувалася низкою гучних заяв та «спецефектів», які, на думку експертів, були організовані «УкрСибБанком» від безсилля. Адже після двох років, протягом яких компанія ігнорувала інтереси найбільшого акціонера «Укртатнафти», яким була і є держава, «УкрСиб» налагодив систему отримування прибутків від використання НПЗ. І при цьому — нічого не виділяв взамін. Шкода було втрачати «дійну корову». Єдине тішить, що тепер жодне олігархічне угруповання не буде намагатися заволодіти Кременчуцьким НПЗ, оскільки Україна разом із Татарстаном повернула собі контроль над підприємством. До того ж принаймні один олігархічний клан показово віднесло вітром змін далеко від нафти і нафтопродуктів.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
