Зняти альтернативу з паузи

Нещодавно влада Вінниччини заявила про повернення до розвитку відновлюваних джерел енергії. До 2018 року тут планують відновити роботу 9 малих гідроелектростанцій та побудувати 20 сонячних електростанцій.

І ставок, і млинок...

Цими планами поділився під час прес-конференції заступник голови Вінницької облдержадміністрації Василь Броварник: «У Вінницькій області набирає обертів програма відновлюваної енергетики. В нас вона працює по двох напрямах — сонячна енергетика та малі гідроелектростанції. Плануються роботи з відновлення гідроелектростанцій через приватних інвесторів. Якщо взяти загальну потужнiсть та виробництво електроенергії, то гідро- та сонячні електростанції виробляють 120 млн. кВт/год. електроенергії, для області це 15 днів споживання».

Зокрема, зараз iдеться про відновлення малих гідроелектростанцій у Немирівському та Барському районах. Раніше у Вінницькій області налічувалось 90 таких об’єктів.

Подільські річки стали виробниками дешевої енергії наприкінці 50-х років XX століття. Вона живила двигуни на фермах, у майстернях, на водокачках, млинах. Але збіг час, і про малі ГЕС почали забувати. Будівництво й експлуатація гідроелектростанцій невисоких потужностей стали недоцільними, бо успіхи великої енергетики зробили нерентабельними малі станції, що були збудовані здебільшого після Другої світової війни. До того ж припинився випуск обладнання. Станції закривали, греблі руйнувались. І лише в часи незалежності в Україні повернулося розуміння, що малі ГЕС — це один зi способів, аби виплутатись із задушливих енергетичних обіймів «старшого брата».

Нові інвестори в тій же «пісочниці»?

Останніми роками на Вінниччині запрацювали 18 сонячних електростанцій і 20 малих ГЕС. Можливо, їх було б і більше, але нагадаємо, що за часів президентства Януковича діючий розмір «зеленого тарифу» для малих гідроелектростанцій не забезпечував окупність проектів... Однак набагато вигіднішим бізнесом вважалась сонячна енергетика. Політика в цiй сферi полягала в тому, що відновлювані джерела енергії були окремою «пісочницею» для кількох людей iз найближчого оточення «Легітимича». Галуззю завжди керували вручну. Вона нібито розвивалася, але була відкритою не для всіх.

Преференції отримували лише обрані. Коли два ключові олігархи, брати Клюєви, облаштовували свої проекти, на вході виставили бар’єр. Ним стали поправки до закону «Про електроенергетику», відомі як «місцева складова»: для будівництва станцій слід було використовувати певну мінімальну кількість вітчизняного обладнання. Воно виготовлялося також на підприємствах «своїх».

Ще до початку девальвації, ці олігархи майже монопольно отримували надвисокий «зелений тариф»: 33 євроценти за 1 кВт/год. Доходило до того, що під названих господарів для встановлення сонячних електростанцій мали намiри забирати землі, раніше виділені місцевим приватним виробникам альтернативних джерел енергії.

Отже, нічого дивного в тому немає, що уряд зменшив цей тариф, навіть незважаючи на те, що у валютному обчисленні він уже впав утричі. Тепер це 16 євроцентів за 1 кВт, а через рік має бути 15. Рішення уряду, безперечно, є політично та економічно вмотивованим.

Однак іще влітку 2014 року учасники ринку «альтернативи» розраховували, що уряд створить сприятливі умови зокрема для будівництва електростанцій, що працюють на біомасі, — ці об’єкти мали опалювати та забезпечувати електрикою житлові масиви у районах міст. Політичні «репресії», на їхню думку, мали бути застосовані лише до деяких особливо великих «альтернативних» бізнесів, що контролюються впливовими олігархами часів Віктора Януковича. Всі інші розраховували працювати у сприятливих умовах. Проте сталося інакше. Після зміни правлячої верхівки з’ясувалося, що без прикриття олігархів цілий сектор економіки став нікому не потрібний.

І все-таки потрібний

Зрозуміло, що ми не можемо залишати все як є, коли електростанції, що споживають російське ядерне паливо, російський природний газ та донецьке вугілля із зони АТО, залишаться безальтернативними постачальниками струму в Україні. А тим часом ті ж відроджені «малюки»-ГЕС заощаджують за один рік у середньому близько півтори тисячі тонн вугілля.

З цим безглуздо не погоджуватись. Однак місцеві інвестори, котрі вже не один рік запалюють альтернативні лампочки й на Вінниччині, й у інших регіонах, як від відроджених джерел енергії (гідростанцій), так і від новозбудованих — сонячних електростанцій, до теперішніх заяв влади поставилися зі скепсисом. Головним чином — через новий чиновницький менеджмент, котрий, м’яко кажучи, погано знайомий із технологічними процесами як великої, так і малої енергетики. Єдиним, на думку фахівців-критиків, тут порятунком може бути потужний інвестор саме цієї галузі. Хоча все залежить від того, якi цілі переслідують заяви і що вбачається в кінцевому результаті.