Поліграф: що нам іще бреше ШІ?
Якщо почитати новітню «Історію української літератури» (присвячений сучасному письменству том вийшов торік), то такого автора, як Владислав Івченко, ніби й не існує. >>
На допрем’єрному показі у Дніпропетровську глядачів не бракувало. (з сайта sprotyv.info.)
Дистрибюторська компанія B&H Film Distribution випускає в український прокат новий фільм Анатолія Матешка Captum (у перекладі з латини «Полон»). Фестивальна прем’єра стрічки відбулася у липні минулого року на шостому Одеському міжнародному кінофестивалі. Ще перед тим, у травні, фільм було презентовано на кіноринку в Каннах. Допрем’єрний показ перед новим роком уже відбувся у переповненій залі кінотеатру в Дніпропетровську. Тоді зібралися творці фільму, волонтери, військові й поранені в зоні АТО.
«Полон» — це історія про 12 бранців безвиході. За сюжетом, жінка їде визволяти свого сина з полону до абстрактних людей у цивільному. Потім сама потрапляє до недолюдків у тенета, з яких неможливо вирватися. Разом із нею й інші (музикант, журналіст, молода пара волонтерів, вояки) намагаються вижити у жорстоких умовах. Серед них і один з мучителів — який попався на крадіжці загальних грошей.
Десь дві третини сцен стрічки відбувається у занедбаному сараї. Там полонені спостерігають за страджаннями молодого чоловіка, що стікає кров’ю. Не менш жахливими, ніж у реальності в підвалах на Донбасі, де господарюють бандити «ДНР»/«ЛНР», є кадри, коли нелюди вбивають об стіну кота чи ґвалтують жінку. На голови людям у стрічці вдягають мішки; двоє охоронців розважаються тим, що виганяють полонених на мінне поле і роблять ставку: хто підірветься першим. Із кожним днем бранців стає усе менше... Хоча у стрічці не називають, де територіально відбуваються дії, і кривдників, для яких вбивати — як розвага, не називать сепаратистами. У прокат Captum виходить мовою оригіналу (російською), без субтитрів, але колискова в кінці звучить українською — коли один із кривдників дізнається, що вбито його сина.
Повнометражний чорно-білий ігровий «Полон» було знято за власні кошти продюсера Антона Сладкевича. Фільм він називає соціальним і психологічним. Зйомки тривали лише тиждень поблизу пристоличного міста Бровари, морози у ті дні сягали -17-18 градусів. «Усього 12 героїв — як 12 апостолів. І у нас є відсилання до Євангелія від Матвея, коли він каже: «Не суди, бо сам судимий будеш». Це важливий месидж на сьогодні», — підкреслює Анатолій Матешко.
У фільмі знялися українські актори, зокрема Володимир Горянський, Дмитро Суржиков, Остап Ступка. «Мені було страшно. Мені було в якийсь момент дуже страшно на Майдані, — каже виконавиця головної ролі, народна артистка України Лариса Руснак. — Але думаю, що це навіть не мільйонна частка того страху, який — можу уявити — відчувають люди, які потрапляють у полон у реальності».
У кінотеатрах фільм можна буде подивитися впродовж місяця.
Якщо почитати новітню «Історію української літератури» (присвячений сучасному письменству том вийшов торік), то такого автора, як Владислав Івченко, ніби й не існує. >>
Уже 20 серпня вся країна заспіває легендарну пісню «Червона рута» разом з найпопулярнішими українськими акторами: Станіславом Бокланом, Олександром Рудинським, Катериною Кузнецовою, Романом Луцьким, В?ячеславом Довженком, Юрієм Горбуновим, Лілією Ребрик. >>
З Богданом Бринським, живописцем із Івана-Франківська, ми знайомі вже чимало часу і щоразу після зустрічі з ним, після його захоплюючих розповідей про себе, про свій родовід, про людей, з якими він знався за свої роки, я казала собі: >>
У день 975-річчя Києво-Печерської лаври Президент України Володимир Зеленський підписав указ про захист національних святинь України. >>
Ця ініціатива обіцяє стати однією з найбільш важливих подій у духовному й суспільному житті не лише Придніпров’я, а й усієї України. >>
У той час, коли мільйони українців розкидані по різних континентах, особливе значення займає українська пісня — як символ пам’яті, єдності та любові до Батьківщини. >>