«Люди були готові навіть на самосуд»

У цьому процесі, який розпочався 23 грудня 2015 року у Павлоградському міськрайонному суді Дніпропетровської області, вже відбулося три засідання. Наступне призначене на 10 лютого. Обвинувачуваний генерал-майор Віктор Назаров до суду приїздить із Києва, продовжуючи працювати у Генштабі ЗСУ. Адже Апеляційний суд столиці визнав недоцільним запобіжний захід для нього у вигляді тримання під вартою. Звісно ж, це глибоко обурило рідних та близьких загиблих десантників та членів екіпажу, які загинули 14 червня 2014 року при заході на посадку в аеропорту Луганська військово-транспортного літака ІЛ-76МД, збитого терористами пострілом із російського зенітного комплексу. Нагадаємо, що на борту перебувало 49 осіб (40 десантників та члени екіпажу). Не вижив ніхто... Віктор Назаров на той час очолював штаб АТО. Отож сторона обвинувачення інкримінує йому ч. 3 ст. 425 Кримінального кодексу (недбале ставлення до військової служби), максимальне покарання за якою — до 8 років позбавлення волі.

Суд працює продуктивно

Окрім того, до Назарова пред’явлено також цивільні позови, суми відшкодування за якими складають: 28,7 млн. грн. державі за знищений літак та інше військове майно, а також по 500 тис. грн. кожному з потерпілих. І хоч рідні та близькі загиблих, десятеро з яких мають у цій справі статус свідків, а потерпілими є 71 особа, закидають, що обвинувачений та його захист намагаються всіляко затягувати судовий процес, перші три засідання суду пройшли досить продуктивно — прокурор зачитав обвинувальний акт, заслухали всіх свідків та багатьох потерпілих.

Проте досудове розслідування було закінчено ще за десять місяців до того, як розпочалося слухання в суді. Обвинувачуваний та його захист увесь цей час не могли ознайомитися з матеріалами справи. Відкладення судового розгляду вони просили і під час першого судового засідання, наполягаючи на тому, що вивчили тільки 25 томів із 27, але суд у задоволенні такого клопотання відмовив.

Уже допитані свідки переважно є рідними загиблих, з якими вони спілкувалися незадовго до трагедії, але не безпосередніми її очевидцями. Як-от житель Дніпропетровська Василь Кучерявий. Його син Сергій за десять років до своєї загибелі проходив термінову військову службу у 25-й гвардійській десантній бригаді. 11 березня 2014 року його забрали на перепідготовку, яку продовжили на 45 діб, після чого призвали в першу хвилю мобілізації.

Батько близько 22-ї години вечора спілкувався по телефону з сином, який повідомив, що вони перебувають у дніпропетровському аеропорту, вантажаться три борти, і до півночі став дивитися матчі чемпіонату світу з футболу. Коли ж ліг спати, хвилин через 15 несподівано прокинувся. Саме у цей час підбили літак, у якому летів син... Сиротами залишилися троє дітей Сергія, якому на день загибелі не виповнилося ще й тридцяти років.

Емоції зашкалюють

І такі ж свої життєві історії розповідають інші рідні та близькі загиблих воїнів та членів екіпажу ІЛ-76МД, присутні на судовому засіданні. Стороні ж обвинувачення доводиться керуватися не емоціями, а аргументами з матеріалів справді гучного кримінального провадження на користь того, що бойовики попереджали про зенітно-ракетні комплекси поруч із місцем приземлення літака, і генерал-майор Віктор Назаров мав подумати насамперед про заходи безпеки, але цього не зробив. До того ж дані військової розвідки засвідчували небезпеку, але генерал на них не зважив. При цьому в луганському аеропорту мали приземлитися відразу три борти Збройних сил України, одному з яких це вдалося, а інший розвернувся і мусив повертатися назад.

Не дивно, що психологічно-емоційна напруга у залі судового засідання зашкалює. Посилений кордон співробітників поліції, рідні та близькі загиблих час від часу зриваються на крик, сльози. «Люди були готові навіть на самосуд», — зазначають очевидці.

Сам обвинувачений, який сидить у залі суду разом зі своїм адвокатом за окремим столиком, після кожного засідання у супроводі поліції поспіхом залишає приміщення через чорний хід і на автомобілі відправляється з Павлограда.