Шановні отці, ті, що є українцями і хочуть чесно служити своєму народові. Невже вам, високоосвіченим громадянам, байдужа доля нашої держави? Кому ви служите? За кого молитесь? За найбільшого україножера Кiрiла? Замість того, щоб проводити просвітницьку роботу серед своїх парафіян, що ми, українці, єдині й на сході, і на заході, ви культивуєте недовіру, розпалюєте ворожнечу навіть серед вірних однієї громади. І так затято! Так ви утверджуєте основну заповідь Господню — любов до ближнього?
Росія завжди була ворожа до України, в якому б статусі не виступала, а одним з інструментів духовного насильства була московська церква. І ось тепер, коли є не тільки можливість, а й переконливі аргументи, щоб позбутися тієї опіки, ви і далі служите їй, хоч нічого Божого в ній немає. Тому ще раз до вас звертаюся: опам’ятайтесь! Україна рано чи пізно скине із себе це ярмо, і тоді згадає, на чиєму боці були ви.
Особисто хочу звернутися до «господіна» Онуфрія. В Україні йде війна. Народ роз’єднаний штучно. Обов’язком кожного керівника є зберегти країну, об’єднати народ. Замість того, щоб стати на бік віками гнобленого і дати йому змогу підвестися з колін, ви дійшли до того, що судитеся з тими вірними, які зрозуміли, на чиєму боці правда, а на чиєму — УПЦ МП. Ваші священики мали б пояснювати прихожанам, що настав час вийти з неволі Московського патріархату, а ви надумали судитись. Із ким? Якими ж треба бути яничарами, щоб опуститись до мирського суду! Адже ви нічого не втрачаєте: громада як ходила, так і буде ходити до церкви; ви як оббирали, так і будете оббирати простий люд, тільки тепер гроші не пливтимуть до Москви. Ганьба буде вам, якщо саме зараз не відірветесь від Москви, або вічна честь і шана за такий героїчний вчинок.
Є. ДАРМОХІД