Колекція Розума

У Національному художньому музеї України стартував лекторій «З історії художніх колекцій України». Упродовж десяти 2-годинних лекцій щосуботи наукові співробітники закладу, фахівці з цього періоду українського мистецтва, планують розповідати про тих, хто збирав, зокрема, й картини в різні періоди. До тем включені «Качанівка. Колекція Тарновських», окремі розповіді про колекціонерів Терещенків, Ханенків і Харитоненка, твори родини Кричевських у музеях України.

Кілька лекцій мистецтвознавці присвятять різним періодам діяльності Національного художнього музею України, у чиїх фондах опинилася частина дореволюційних зібрань картин і мистецький спадок художників, часто заборонених, радянського періоду. Це — «Від витоків. 1899—1919 роки», «Проблема існування музею в період 1919-1945 років» і «Музей у другій половині 20 століття». Під час цих лекцій у слухачів буде можливість дізнатися, які виклики поставали перед художнім музеєм у революційні, воєнні й мирні часи і які вимоги диктували панівні режими. Завершальним акордом наприкінці квітня буде лекція «Українське мистецтво в музеях світу».

У музеї зауважують: зазвичай ми знаємо про життєвий і творчий шлях художника, можливо, пам’ятаємо обставини і привід створення тієї чи іншої картини. Але історії самих творів і колекцій, до яких вони належали, стіни помешкань яких меценатів прикрашали або ж у яких підвалах тулилися, знаходячи там притулок за буремних часів, — лишаються terra incognita на мапі історії мистецтва, на освоєння якої і спрямований лекторій.

Стартував лекторій розповіддю Алли Зверховської «Розумовські — Волконські — Репніни. Історія художніх зібрань у Яготині». Її лейтмотивом стали слова з Євангелія: «Ніхто, запаливши свічку, не ставить її у закритому місці, ні під посудиною, але на свічнику, щоб ті, хто входить, бачили світло». Світло зібрань творів мистецтва в Яготині бачило багато відомих людей, зокрема Шевченко, Глінка», — підкреслила мистецтвознавець.

Цікава, наприклад, історія Наталії Розумовської — Розумихи. Волею долі з простої козачки вона стала статс-дамою, графинею. Завдяки своїм синам (Олексій — фаворит імператриці Єлизавети Петрівни, Кирило — останній гетьман України та президент Російської академії наук) вона побувала в Петербурзі й щасливо прожила вік у Козельці (нині Чернігівська область), побудувала церкву в Лемішах і собор Різдва Богородиці власне у Козельці (один із районів у містечку й донині називається Покорщиною — нібито через те, що російська імператриця там ставала на коліна перед матір’ю коханого). Коли в Росії при дворі опинилися двоє Розумовських, запанувала мода на все українське. А представники роду почали формувати колекцію придворних портретів. Згодом переплелися родинні зв’язки Розумовських, Репніних (чия династія бере початок від Чернігівських князів), Волконських — у результаті сформувався великий мистецький спадок. Картини тих часів зберігаються частково в Національному художньому музеї України, російських галереях і зібраннях європейських країн.