Вертеп у метареальності:

У Києві багато містичних місць. Древнє місто віками ґенерувало міфологію східних слов’ян — знаки цієї мета-творчості щедро розсипані по ньому. Нова книга Вано Крюґера знаково помічена одним із древніх урвищ Києва: «Вертеп на Куренівці» (К.: Смолоскип, 2015).

Отже, Куренівка — місце, де текла полум’яна річка Смородина (Смердюча), межа між світом живих і світом мертвих, через яку перекинутий Калинів міст (Розпечений міст). На березі живих — Кирилівська церква. Вертеп. Далі вниз... річка розпеченого заліза пішла під землю. Залишились чавунні рейки трамвая:

кістяк на рельсах

лиш іней блищить цирконієм

поміж чорних очиць і зубів

де-не-де залишки шерсті

нагадують про тепло

пес дивиться на місяць

дивиться на місяць

і сміється

Вірші Крюґера сповнені новою міфологією Києва, де посеред індустріальних нетрів міражами бродять герої його «Вертепу». Погляд розфокусовується, і звичні персонажі сучасного міста звільняють місце привидам. Виникають кафкіанські марення:

Цей дивний хижий світ!

Подивишся і поранишся...

Дівчинка-панда ховається в мушлі

З дзеркальними стінами.

Дівочка-панда ніжна,

Мов сон метелика літньої ночі,

Ось навіщо їй мушля...

Часто тексти Крюґера нагадують чи то ґалюцинацію, чи то чорно-білий ґотичний фільм епохи німецького експресіонізму в дусі Роберта Віне чи Фрідріха Вільгельма Мурнау. Тяжкий, часом абсурдний сюжет, що веде до катастрофи, розфарбований напівтонами реальності, монотонно демонструє фантастичну хроніку, на екрані ніби з’являються рядки:

ти підскакуєш підскакуєш

фіякр давно вже поїхав

здійнявши куряву піни

мишачий цар дивиться йому вслід

і сміється

дві мертві голови

слідкують за твоїм польотом

як тоді

коли ті народжувався

Завершення немає. Плівка обривається...

там, між її пір’я

коричневого і білого

впізнаєш свою смерть.