Філософ волокон із чвертю ставки

Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. Тож, крім наукового ступеня кандидата наук зі спеціальності фізика напівпровідників і діелектриків в Україні, він ще й доктор філософії в матеріалознавстві університету Ренн 1. Річ у тім, що до філософії, у класичному розумінні цього слова, науковець, певна річ, стосунку не має, просто, в країнах заходу «доктор філософії», або ж PhD — це загальне поняття наукового ступеня, яке відповідає українському «кандидату наук».

«Витягуватися» у нитку

Ярослав Шпотюк був учасником дослідного проекту «Розроблення оптичних сенсорів для ранньої діагностики патологій», що виконувався у рамках програми «Люди» (фонд Марії Кюрі) Сьомої рамкової програми Європейського союзу FP7-PEOPLE-2010-ITN — «Скло та керамічні композити для високотехнологічних застосувань». Головна ціль цієї програми — створити нові методи, які б виявляли патології в режимі in-vivo (тобто всередині живого організму). Наразі для більшості медичних досліджень біологічний об’єкт (наприклад тканину людського органа) відокремлюють методом біопсії. А вже потім iз цим шматочком проводять детальні аналізи. Завдяки ж роботі команди вчених, до якої входив і львів’янин, біопсію можна буде замінити не такою болючою та більш швидкою процедурою. «Відщипувати» нічого не доведеться, а лише ввести у хворий орган тонесеньку нитку особливого волокна і одразу ж провести потрібний аналіз.

Власне над створенням цих волокон пан Шпотюк і працював. Він їх синтезував та досліджував. Головна особливість таких стекол у тому, що у світлі інфрачервоного спектра вони «вміють» розпізнавати молекули середовища навколо себе. «Моя робота була пов’язана здебільшого з матеріалознавчою проблемою цих досліджень, а саме: в тому, щоб синтезувати нові види стекол та отримати оптичні волокна на їх основі, — намагається пояснити «простими словами» суть своєї роботи Ярослав. — Поширюючись по волокну, інфрачервоне випромінювання взаємодіє з навколишнім середовищем, завдяки так званій «еванесцентній хвилі», що дозволяє досліджувати молекулярний склад речовини, в яку введено волокно».

Процес досить складний, але, умовно кажучи: кожна хвороба особлива тим, що в крові чи в тканинах органів з’являються певні молекули, які притаманні конкретній патології. І, знаходячи їх, можна зрозуміти, чим хворіє людина. Кожна молекула має свої унікальні, так звані «коливні моди», які поглинають світло на тільки їй притаманних частотах (довжинах хвиль). Використовуючи цю особливість, учені можуть точно визначити, які молекули «заполонили» середовище.

Цей метод дослідження потроху впроваджують у Європі, проте наразі він лише на етапі тестувань. У медичних закладах поширює метод французька компанія DIAFIR. До слова, деякі з її засновників і були науковими керівниками львів’янина.

Ярослав Шпотюк працював над «фізичною» частиною проекту. Він синтезував нові волокна та досліджував їхні властивості. Певна річ, для такої роботи потрібні не лише дороговартісні матеріали, а й спеціальне устаткування, якого в Україні знайти годі. До слова, всі волокна — темного, майже чорного кольору, а прозорими є тільки для інфрачервоних променів. Хоча, за словами науковця, синтез нових волокон — аж ніяк не новинка, проте далеко не кожен отриманий матеріал може бути використаний. Річ у тім, що матеріал повинен «витягуватися» у нитку, адже саме її будуть запихати у хворий орган.

Після кількох місяців дослідження майже сотні зразків оптичних волокон Ярослав Шпотюк захищав свою наукову роботу одразу для двох комісій — української та французької. Захист відбувався у Львові, в ЛНУ. «Хоча для відкритої наукової спільноти Європи практика спільних захистів — звичне явище, в Україні вони відбуваються доволі рідко, — пояснює Ярослав. — І, в першу чергу, це пов’язане з особливостями нашого законодавства, яке, на жаль, просто не передбачає такої можливості».

Чому науковець не потрібен університету?

Зрештою, отримавши європейський диплом, львів’янин міг би вже два роки успішно займатися науковою діяльністю в будь-якому науковому закладі світу. Тим паче, що хлопця запрошували у Сполучені Штати, в Європу. Але молодий кандидат наук бачить своє майбутнє в Україні.

«У мене тут сім’я, дружина та дитина, -— пояснює Ярослав Шпотюк. — Це наша Батьківщина, ми хочемо тут жити і працювати. Крім того, вчився у Франковому університеті, тож хотів там і продовжити. Я й подумати не міг, що рідній альма-матері виявлюсь не потрібним».

Надії на наукове майбутнє у Львові хлопцеві додав той факт, що саме його роботою хизувалися у звітах ЛНУ і навіть згадували в Міносвіті. Проте молодий науковець навіть повної ставки викладача фізики не дочекався.

«Маючи досвід навчання і роботи у європейських університетах, доволі широку мережу співпраці, я міг би ним поділитися зі студентами та молодими науковцями, як у навчальному плані, так і в науковому. Зі свого досвіду знаю, наскільки мало інформації в нас є про програми обміну і наскільки важко до них долучитися, — говорить науковець. — Але, як виявилось, такий досвід нікому не потрібний, принаймні в нашій країні. Наразі я залишаюся в якомусь дивному статусі. Минулого року я був зарахований на 0,25 ставки асистента з погодинною оплатою, а в навчальному 2015-2016 році й цього вже немає. В університеті залишаюся тільки тому, що працівники кафедри виграли науковий грант і ми над ним працюємо. Але ще кілька місяців — і проект закінчиться».

Поки що фізик бере участь у кількох конкурсах на міжнародні та українські проекти і гранти, один iз них — грант Президента України для молодих учених. Якщо вдасться його виграти, то фізик продовжить свою роботу з оптичними волокнами. Тим паче що має непогану базу, бо не всі раніше синтезовані волокна встиг достеменно дослідити. Співпрацює вчений і з французами, поляками, словаками та американцями.

Але все це — лише гранти і проекти, які у всьому світі є лише додатковим джерелом фінансування для наукових досліджень будь-якого викладача університету, яким Ярослав Шпотюк чомусь поки не став.