Покер на чотирьох

Недільні вибори до парламенту Іспанії експерти вже називають «історичними». Адже вони докорінно змінять політичний розклад у країні.

Перемога без радості

Отже, перемогу здобула консервативна Народна партія (НП) прем’єр-міністра країни Маріано Рахоя, але радості переможці не відчувають. Згідно з даними офіційного підрахунку голосів, НП набрала 28,71 відсотка голосів та отримає 123 місця з 350 у Конгресі депутатів, нижній палаті парламенту. На другому місці опинилася ліва Іспанська соціалістична робітнича партія (ІСРП), яка може розраховувати на 90 місць у нижній палаті парламенту (22% голосів виборців). Також до Конгресу депутатів проходять опозиційна партія «Подемос» — 69 мандатів (20,6%) та партія «Громадяни», яка отримує 40 депутатських місць (13,9% голосів), повідомляє агенція «Франс Пресс».

Оскільки жодна з партій не матиме 176 мандатів, то формування більшості в парламенті потребуватиме коаліційної угоди, яка може виникнути в результаті маловірогідної коаліції Народної партії з ІСРП або, що ще менш вірогідно, з «Подемос», а чи за альянсу кількох партій, інформує «Німецька хвиля». Ймовірна також спроба формування уряду меншості на основі найсильнішої фракції. До цього часу в Іспанії десятиліттями фактично діяла двопартійна система, коли почергово до влади приходили то ліві, то консерватори. Недільні вибори зламали таку систему. На політичну сцену стрімко увірвалися молоді гравці з партій «Подемос» та «Громадяни», які зупинили «танго на двох» та обіцяють розіграти «покер на чотирьох». Правляча Народна партія, найімовірніше, залишиться при владі, а Маріано Рахой — у кріслі прем’єра, але в процесі формування нового уряду очікуються складні коаліційні переговори.

Найпотужніший «новачок» — ліве об’єднання «Подемос», яке вперше увійшло у парламент і одразу посіло третє місце. Їхня програма — соціальні гасла та вимоги змінити стару систему, що базувалася на пануванні двох сил — соціалістів та «Народної партії» на чолі з нинішнім прем’єром. Ці молоді радикали, які сповідують ті ж ідеї, що і міжнародні політичні сили на зразок «Окупуй Уолл-Стріт», виступають проти «поневолення світу» міжнародними корпораціями, диктату МВФ, міжнародних позик для Іспанії. Вони чимось схожі на грецьких радикалів з партії «Сіріза», так само «Подемос» та її молодий лідер Пабло Іглесіас прихильно ставляться до хазяїна Кремля Володимира Путіна.

Не одружуватися ще не означає відмовитися від шлюбу

Ще один сюрприз цих виборів — каталонська партія «Громадяни», яка не підтримує сепаратизм у Каталонії і також прагне покласти край двопартійності. Говорить її очільник Альберт Рівера: «Мільйони іспанців вирішили, що ця країна має змінитися. Вони сказали — досить пасивності, досить червоно-блакитних і блакитно-червоних. Іспанія змінилася. Ми хотіли змін, і сьогодні ми бачимо, що дедалі більше іспанців теж хочуть змін, хочуть діалогу і, понад усе, прагнуть реформ та перетворень».

Учора розпочався важкий період перемовин між різними політичними партіями, що намагатимуться сформувати стабільний уряд, якого потребує країна. У свої 60 років Маріано Рахой є найдосвідченішим політиком з усіх очільників нової «великої парламентської четвірки», кожен iз лідерів якої у ході виборчої кампанії обіцяв не вступати у жодні коаліції. Відомо, що обіцяти ще не означає одружитися. Але Рахой буде намагатися адаптувати це прислів’я під нові іспанські реалії: «Заявляти не одружуватися ще не означає зовсім відмовитися від шлюбу»

Рахоя називають «наполегливим», у нього не надто багато харизми, але велике завзяття утримало його дотепер при владі, зазначає «Євроньюз». У розпал економічної кризи Маріано Рахой вважається найменш популярним прем’єр-міністром у сучасній іспанській історії. Утім у 2011 році йому таки вдалося схилити виборців на свій бік. Водночас за умов високого безробіття, що поступалося лише показникам у Греції, голова іспанського уряду повинен був грати за правилами німецького канцлера Анґели Меркель, захищаючи антикризові реформи та політику економії.

Затягування пасків та корупція — два чинники, що спричинили виникнення громадянського руху «Індіґнадос» («Незгодні»), майже одразу після обрання Рахоя. Починаючи з 2012 року активісти стали вимагати відставки прем’єра та звинуватили його й уряд в корупції. «Ми розпочинаємо період, який не буде легким. Необхідно досягти домовленостей і угод, і я спробую це зробити», — цитує Маріано Рахоя агенція «Рейтер».