Пані невДАЧА

Дачники стверджують, що бачили їх за цим заняттям і навіть знають в обличчя. Правоохоронці ж у листах повідомляють, що ведуть слідчо-розшукові дії. Ця історія майже анекдотична. І з неї можна було б посміятися, якби все не було так сумно. Голова садівничого товариства «Битовик» (саме під такою назвою воно проходить в усіх документах), військовослужбовець у відставці з Полтави Микола Стороженко констатує, що раніше крадіжки на їхніх дачах були рідкістю. А останнім часом, за його словами, вони стали просто якоюсь пошестю.

«Дайте мені роботу — тоді не крастиму»

«Наші дачі розташовані на ділянці площею понад три гектари в районі села Божкове Полтавського району. Якось наприкінці червня зібрали збори нашого дачного кооперативу, на яких усі почали звинувачувати в злодійстві одного з дачників Б. А той і каже: «Дайте мені роботу — тоді не крастиму. Мені ж треба на щось жити». Тобто він навіть не відпирався — отак прямим текстом і заявив. Одного дня я й сам здибався зі злодіями, — відтворює березневі події Микола Михайлович. — Ішов на електричку через поле озимини, а попереду молоді люди котили тачку, навантажену металевими стовпчиками. Я одразу впізнав останні: такі стовпчики були в колективному паркані, яким ми свого часу обгородили по периметру наші дачі. Крадії також прямували до залізничної станції, біля якої розташований пункт прийому металолому. Пізніше виявилося, що один із них був племінником Б. і тимчасово проживав у нього. Я зайшов тоді на пункт прийому брухту й попросив у його господаря повернути стовпчики Б., аби той встановив їх на місце, щоб таким чином розв’язати проблему без правоохоронців. Згодом зустрічаю Б., і той мені пояснює, що він встановив ті стовпчики, але після цього їх хтось украв. Тобто розігрує комедію».

Один із дачників — полтавський пенсіонер Михайло Артюх — пригадує, що взимку пограбували Тамару Брижак, Людмилу Блавацьку, Ольгу Басову, причому в усіх покрали в основному металеві речі. У пані Брижак навіть витягли насос просто зі свердловини. А в березні настала і його черга: коли пенсіонер перебував у лікарні, злодії, зламавши двері в усіх будівлях дачного господарства, поцупили чимало потрібних речей — за підрахунками Михайла Никифоровича, у грошовому еквіваленті це перевищує 6 тисяч гривень.

«Терпіти вже було несила. Тож ми з Миколою Михайловичем написали заяви і 23 березня хотіли занести їх до Полтавського райвідділу міліції. Далі прохідної нас не пустили, сказали: «Чекайте», — стверджує Михайло Никифорович. — Поки ми чекали, черговий майор поділився з нами своїм досвідом: на земельні ділянки його батьків, мовляв, також унадився злодій, так останнього, влаштувавши засаду, так віддубасили, що тому навряд чи більше захочеться красти. Я відповів, що ми вже не в тому віці, щоб мірятися з нечистими на руку людьми силою, тому такі методи нам не підходять. Урешті-решт нас відправили додому, пообіцявши, що правоохоронці самі прибудуть на місце злочину».

І справді, наступного дня, за словами дачників, приїхали три майори у формі й один у штатському одязі, запросили свідка Людмилу Бабенко, котра понад 20 років проживає в дачному будиночку постійно, і склали три протоколи. Людмила Олексіївна, до речі, стверджує, що злодії вивозили вкрадене за кілька ходок. Бо коли вона вперше побачила, що двері дачних будівель Артюхів розчинені, хоч господарі відсутні, то перед будиночком іще лежали металеві труби завдовжки 15 метрів, які згодом також зникли.

«Окрім них, злодії поцупили три алюмінієві бочки ємністю по 250 літрів (їм ціни немає), 6 швелерів, городній інвентар, — перелічує Михайло Никифорович. — Причому раніше злодійчуки були більш «порядними» — перепилювали тільки дужку замка на дверях, а петель не займали, а того разу виламали замок разом із петлями. Іще одна важлива деталь: Людмила Олексіївна повідомила правоохоронцям, що бачила сліди від тачки. А, як ви вже знаєте, Микола Михайлович бачив саму тачку й злодіїв, чий маршрут пролягав до пункту прийому брухту. Тобто, схоже, що в нашому дачному кооперативі «промишляють» одні й ті самі крадії. До речі, до господаря пункту прийому металолому в нас також багато запитань: гадаємо, приймаючи брухт від людей без певного виду занять, він не може не знати, що той крадений. Тим паче що в брухт нерідко потрапляють речі, які могли б іще довго слугувати їхнім власникам. Поскаржилися на той пункт прийому брухту правоохоронцям, а ті лише розвели руками: мовляв, перевіряти представників малого бізнесу взагалі не маємо права — така політика нового уряду. Після цього працівники міліції відбули — і з кінцями».

Безкарність породжує розгул злодійства

Проте двоє дачників виявилися настирними — почали телефонувати до райвідділу міліції й добиватися, аби правоохоронці ворушилися.

«Тільки 6 травня мені вдалося додзвонитися до слідчого відділу Полтавського райвідділу міліції й дізнатися, що розслідуватиме нашу справу старший лейтенант Артур Кислий. Невдовзі він зателефонував і запросив нас із Миколою Михайловичем до райвідділу. Таким чином, ми по другому колу написали заяви, у яких вказали, кого підозрюємо у крадіжках. А слідчий склав протоколи і обнадіяв, що неодмінно допоможе. Та минав час, а він не поспішав допомагати. Телефонуємо йому — він обіцяє: «От тільки знайду машину — виїдемо». Але, схоже, так і не знайшов. Я не витримав — зателефонував на «гарячу» лінію Кабінету Міністрів України. Там відреагували й надіслали полтавській міліції листа. Тож невдовзі я отримав відповідь від заступника начальника обласного слідчого управління, у якому зазначалося: «Хід досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні перебуває на особливому контролі керівництва слідчого управління УМВС України в Полтавській області». Словом, відписка».

Далі вперті пенсіонери записалися на прийом до заступника очільника слідчого управління області. Той, як розповідають Микола Михайлович та Михайло Никифорович, викликав заступника начальника Полтавського райвідділу міліції (він якраз виконував обов’язки начальника) й добряче його відчитав. Однак і після цього, вважають дачники, справа не зрушила з місця.

«А наприкінці червня злодії викопали стовпчики від загальної огорожі в іншому місці. Я знову викликав міліцію. Цього разу приїхали три капітани і старший лейтенант. Склали протоколи, один із правоохоронців сходив до будинку Б. — і знову поїхали...» — обурюється голова садівничого товариства.

«Після цього 26 липня у моєму дачному будиночку вибили скло у вікні і, залізши через нього, зсередини відкрили накладний замок та винесли вже через двері двоспальне металеве ліжко з панцирною сіткою, розбили дзеркала й посуд. У дворі підібрали ванну й три металеві бочки, в які ми збирали дощову воду. Словом, показали, хто в обійсті господар, — робить невтішний висновок Михайло Артюх. — Людмила Бабенко запевняє, що це справа рук Б. та його друзів. 26 липня вона почула гуркіт мотоцикла, що долинав із вибалку, і пішла туди разом з іншою дачницею — Катериною Денисенко. І що ж жінки побачили? Мотоцикл із коляскою зупинився біля дачної ділянки Володимира Єлесіна, і троє хлопців почали знімати з будівлі для літнього душу металеву покрівлю. Ці хлопці місцеві, і їхні прізвища Людмила Бабенко вказала у міліцейському протоколі».

Власники дачних ділянок стривожені таким шквалом крадіжок. Потрібно щось робити, зазначають вони на зборах садівничого товариства. Можливо, найняти охорону. Але ж це дорого. Та й потім, не ставити ж охоронця біля кожної дачі! А злодії тим часом розійшлися не на жарт. Наприкінці жовтня обікрали Катерину Котенко, Валентину Чижму.

«Останній випадок трапився зовсім недавно, у листопаді, — розповідає Микола Стороженко. — Мій друг Андрій Таран, дізнавшись, що збираюся в село, попросив навідатися й на його дачу: чи все там, мовляв, гаразд. Вийшовши з електрички, я перетнув поле і спершу вирішив заглянути до двору Андрія Дмитровича. Дивлюся — вікно на кухні розбите, решітка з арматури знадвору вирізана, а ізсередини, очевидно, вибита ногою. Злодії відкрили і вхідні двері на кухню, а до вітальні забратися не змогли, бо там стояли броньовані двері з замком із секретом, тому знову ж таки вибили вікно й украли те, що змогли винести через нього. Я зателефонував другу й повідомив, що в їхньому дачному помешканні хтось «попрацював». Його дружина та син викликали міліцію — двоє правоохоронців звично склали протокол на місці пригоди. Злодюги винесли металевий бідон, усі каструлі, сковороди, не погребували навіть ложками й дротами від телевізора та радіоприймача. Як бачите, безкарність породжує просто-таки розгул злодійства. Охоронці ж правопорядку нічого не роблять, аби зупинити це неподобство, не відпрацьовують тих коштів, які витрачає держава на утримання їхнього відомства: як ми переконалися, далі складання протоколу справа не просувається. Образливо, що в такому криміногенному районі, як наш, ми жодного разу не бачили й дільничного інспектора та навіть не знаємо його прізвища. Злодії ж, відчуваючи безкарність, господарюють на чужих дачах, як у себе вдома».

«Але ми забули вам розповісти, що нам вдалося потрапити на прийом до самого начальника обласної міліції Олега Беха. Приємний чоловік на вигляд. Начальник слідчого відділу Полтавського райвідділу міліції і начальник слідчого управління УМВС України в Полтавській області стояли перед ним навитяжку, — посміюється Михайло Артюх. — І Олег Володимирович заявив: оці люди, мовляв, у нас більше не працюватимуть. Ми сказали, що прийшли не задля того, щоб їх звільнили, а щоб змусили працювати — нехай відробляють свій хліб. 20 хвилин ми тоді розмовляли. А в підсумку через якийсь час знову отримали відписки як із обласного слідчого управління, так і з Полтавського райвідділу міліції про те, що правоохоронці... проводять слідчо-розшукові дії. Хоч від початку цієї епопеї минуло вже дев’ять місяців».

Утім слідчий Артур Кислий, котрий розслідує справу стосовно крадіжок на дачі Михайла Артюха, запевняє, що легкою вона здається тільки на перший погляд. Причетність тих, кого дачники підозрюють у крадіжках, таки перевірялася: правоохоронці проводили бесіди й навіть обшук.

— А те, що справа досі нерозкрита... Так у нас багато як розкритих, так і нерозкритих справ. За останні два роки кількість крадіжок помітно зросла. І хоч як це прикро, думаю, й надалі зростатиме, бо в людей немає роботи, а отже, їм нема за що жити, — справедливо зауважує Артур Олександрович. — І ми з цим нічого не вдіємо. Не можемо ж охороняти дачі — реагуємо тільки на факти крадіжок. Складність справи, про яку йдеться, у тому, що не встановлено особу (чи осіб), яка скоїла крадіжку. Названих дачниками підозрюваних ми перевірили, проте речових доказів, що вказували б на причетність саме до крадіжки на дачі Михайла Артюха, у них не виявлено. Справді, свідки бачили цих підозрюваних iз чорним металом, проте він не з дачі Артюха. Зрозуміло, що таку справу до суду ніхто не допустить, не можна когось засудити без доказів.

n Однією з причин крадіжок металевих речей дачники вважають пункт прийому брухту, що працює поблизу залізничної станції. Немає у вас даних щодо того, легальний він чи ні?

— Законних пунктів прийому брухту там немає, — запевняє Артур Кислий. — І, наскільки мені відомо, ті, хто нелегально приймав там металолом, дізнавшись, що ними цікавиться міліція (а тепер уже поліція), згорнули свою діяльність. Тож спіймати їх на гарячому ми не встигли. Якщо у вас з’явиться інформація стосовно того, що вони поновили свою діяльність, зателефонуйте — обов’язково займемося такими «нелегалами».