Коли Бог — у Брюсселі

У прокат вийшов епатажний фільм «Надновий заповіт» бельгійського режисера Жако ван Дормеля. У цій комедії біблійна доктрина надає фільму претензійності та розпалює цікавість глядачів. Насправді ж стрічка більше схожа на дотепний підручник із соціології, аніж із релігієзнавства. Жако ван Дормель, як клоун, щоб загравати з аудиторією, ніби дістає з-під ковпака неочікувані повороти та сюжетні лінії.

Стрічка розпочинається з розповіді про Бога, який насправді живе у Брюсселі, виглядає як звичайнісінький собі деспот-чоловік. Він має дружину, яка захоплюється лише квітами та бейсболом, сина та дочку. За авторською інтерпретацією, цей Бог — тиран, який знущається над близькими, аж до того, що син, якого ми всі знаємо, тікає з дому до людей крізь пральну машину. До речі, за фільмом, людей Бог створив, оскільки йому «потрібно було розслабитися», і тепер він розважається, придумуючи для них «закони фігні», наприклад, що бутерброд iз варенням падатиме донизу солодкою намазкою, або сусідня черга рухатиметься завше скоріше. «Релігія тут — лише привід, щоб поговорити про щось інше, скоріше про чоловічу авторитарну владу в суспільстві та жінок, які бояться висловитися. Меседж дівчинки — не треба боятися, потрібно бути собою», — говорить Жако ван Дормель.

Десятирічна дочка Бога Ея бунтує проти батька та надсилає з його комп’ютера всім людям смс із датою їхньої смерті, а сама вирушає шукати апостолів та створювати «Надновий заповіт». Писати вона вміє дуже кепсько, тому знаходить волоцюгу, який і береться за цю справу. На такому ґрунті розвивається основне дійство, яке пародіює не так Бога, як суспільство. «Перед обличчям усвідомлення смерті людина стає справжньою, в неї проявляється смак до життя, бажання, які вона завжди відкладала на завтра. Людина розуміє, що щастя потрібно проживати тут, зараз, відчувати кожну його мить. Якщо щастя — це політ, то ми занадто довгий час марнуємо в залі очікування, на який часто перетворюємо своє життя. Я особисто не хотів би дізнатися дату своєї смерті, але, якщо дізнався б, мабуть, довго не робив би нічого взагалі», — розповів «УМ» режисер у ході відео-конференції. Наскільки безглуздо іноді виглядають люди, глядач помічає ще на початку стрічки, коли Бог вигадує, кого б створити для такого життя, яке ведемо ми. В його проектах — тигр, який владно простягся на ліжку, дивлячись телевізор, або страус, який щосили тягне шию в магазині, видивляючись, що ж собі відхопити найкращого.

Жако ван Дормель вірний собі: у фільмі багато незвичних поєднань та вражаючих поворотів. Іноді глядачам важко сприйняти образ звичайної жінки, яку грає Катрін Деньов, що міняє подружнє життя на життя з горилою, яка її по-справжньому кохає. Героїня Катрін заможна і нещаслива з чоловіком, вона приходить до цирку, купує горилу і запрошує її на романтичну вечерю, проводить із нею ніч, а наприкінці фільму... в них народжується дитина. І не питайте, як таке може бути.