Хочу висловити власну думку з приводу нашої Верховної Ради, де зібралися в основному духовні євнухи, яким бракує державного мислення. Питання: чому ВР України до цього часу не звернула увагу на питання національного відродження українців?
У журналі «Говоря откровенно» (Худ. літ., Москва, 1989 р. ст. 111) Борис Олійник у статті «Связь времен» наводить слова нашого геніального Олександра Довженка (переклад ред.): «Єдина країна у світі, де не викладалась в університетах історія цієї країни, де історію вважали забороненою, ворожою і контрреволюційною, — це Україна. Іншої такої країни на земній кулі немає». Олійник продовжує свою думку: «Де ж народжуватися, де плодитися дезертирам, як не у нас. Не провина це дезертирів, а горе. Не судити, а просити прощення і плакати за погане виховання, за духовне калічення у великий час».
Так і хочеться спитати пана Олійника, а заразом і всіх комуністів: хто ж, як не ви, виховували тих, хто став запроданцем і дезертиром? У тій-таки статті автор вказує, що Київська Русь є колискою трьох слов’янських народів.
Зазначу: московити ніколи не були братнім народом української нації. До прикладу наведу один із тисяч фактів «братньої любові» московитів. У 1658 році в Київ із Москви був посланий боярин Юрій Барятинський*, який на шляху до Києва робив засідки на українців, вішав і рубав, про що сам писав: вирубав 1500, повісив 3000. Грабував і тим утримував своє військо.
А ось іще один приклад «братньої любові». У 1769 р. 70-літнього Арсенія Мацієвича**, який виступав в обороні українських шкіл, незалежності церкви, у тому числі й української, від держави, російська цариця, розпутна Катерина ІІ, «за прєвратноє і возмутітєльноє толкованіє св. Пісьма» замурувала живим у Ревельській в’язниці, де він і помер.
Не можна забути і засудженого на довічне ув’язнення на Соловках останнього кошового війська Запорозького Петра Калнишевського, який допоміг Катерині ІІ завоювати Крим і як та йому віддячила за це. Можна згадати і закатованого у 1812 році архієпископа Варлаама Шишацького за «протівлєніє імпєраторскому вєлічеству», а в 1928 р. вже за «протівлєніє» пролетарському «вєлічєству» Москва знищила митрополитів Лепківського та Борецького. Проте московити боролися не тільки з духовними особами, а й світськими також. У 30-ті роки минулого століття були розгромлені Союз визволення України, Українська академія наук, засуджені до страти через розстріл чи повільну мученицьку смерть у таборах українські науковці С. Єфремов, В. Підгаєцький, О. Гребенецький, В. Удовенко та багато-багато інших. Таких прикладів можна наводити на цілу енциклопедію.
Верховна Рада України, де зібрались балакуни та словоблуди, які «дбають» про незалежну Україну, забула про українську націю. Забула видати «на-гора» закон України, що всі вищі і середні навчальні заклади потрібно негайно перевести на державну мову викладання, згідно зі ст. 10 Конституції України. Ввести також закон, за яким би всі державні установи вживали б і користувалися тільки державною мовою, усі відповіді на будь-які заяви, увесь документообіг вівся б тільки державною українською мовою.
*Саме боярин Барятинський під час польсько-російської війни у 1659 році під Києвом розбив полк Яненка, прибічника гетьмана Виговського. Через десять років під Симбірськом «блєстящє», як пишуть російські історики, розгромив повстання Степана Разіна (Ред.).
**Арсеній Мацієвич народився у Володимирі-Волинському, отримав чудову освіту у Львівській школі риторики, а згодом у Київській духовній семінарії, був Ростовським і Ярославським митрополитом. Єдиним із архієреїв відкрито виступив проти секуляризації церковних володінь, втручання світських осіб у церковні справи. З подачі Катерини ІІ був засуджений синодом. Закінчив свої дні у Ревельській (нині Таллінн) тюрмі, заживо замурованим у камері 2х3 м.
В. МИРОНЕНКО
Миколаїв