У День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій у телеефірі презентують нову документальну стрічку «Страх і надія. Український Голодомор і американська політика». Працювали над стрічкою відомий журналіст-історик Вахтанг Кіпіані і команда телепрограми «Історична правда». Знімальна група у Сполучених Штатах й Україні збирала та опрацьовувала матеріали з архівів і приватних збірок. Знімали у Вашингтоні, Нью-Йорку, кількох містах штату Нью-Джерсі, Чикаго, Кембріджі, а також у Києві та Львові.
Для проекту було записано більше двох десятків інтерв’ю. Зокрема, із громадянами США, свідками Великого голоду. У стрічці можна почути спогади 101-літньої Тані Гарбуз, уродженки Запоріжжя. Свої оцінки й судження висловлюють історики і політологи Роман Шпорлюк, Олександр Мотиль, члени комісії Конгресу США з вивчення Голоду 1932—1933 років Мирон Куропас і Уляна Мазуркевич, юрист Юліян Куляс, активісти української громади.
У фільмі, який 28 листопада можна буде побачити у вечірньому ефірі каналу ZIK або переглянути в інтернеті, два зрізи: минуле і сучасність. Творці пробують розібратися, чому світ, знаючи про загибель мільйонів селян в Україні, так довго мовчав; чому журналіст Волтер Дюрранті, який заперечував голод в Україні, досі є лауреатом Пулітцерівської премії. Розкажуть, як американець з індіанським корінням Джеймс Мейс відкрив очі на правду про народовбивство і чого це йому коштувало.
Автор ідеї створення «Страху і надії» Вахтанг Кіпіані не обходить і питань нинішнього сприйняття міжнародною спільнотою колишніх злочинів більшовицької Росії в Україні. Він каже: «Визнання через 80 років — це перемога чи неминучий хід історії? Монумент неподалік Капітолію у Вашингтоні з написом «Голодомор — геноцид українського народу» — щире співчуття чи данина нормам міжнародних відносин? Запитань багато. Ми намагалися зрозуміти логіку історії, мотиви дійових осіб, почути свідків і розпитати вчених. Впевнений, що з такої перспективи, як показуємо ми, досі українські тележурналісти ще не розповідали про цю трагедію».