Пожежник, який отримав 60% опіків тіла, Петро Сизонюк і його мати все ще сподіваються на допомогу держави.
Пожежа під Васильковом досі болить вогнеборцям із Козятина: душевними травмами, ще незагоєними ранами та байдужістю держави. Пожежники з міста залізничників, які обгоріли під час гасіння вогню на васильківській нафтобазі, досі чекають обіцяної компенсації. А кошти на лікування їм украй необхідні щодня.
Троє козятинців Петро Сизонюк, Леонід Шевчук і його син Євген гасили палаючу нафтобазу, коли стався вибух. 28-річний Петро Сизонюк отримав 60% опіків тіла, а його колега, 40-річний Леонід Шевчук — 15%. Тіло обгорілого 21-річного Євгена Шевчука взагалі знайшли лише через 5 днів.
Для тих, хто вижив у цій трагедії, почалося фактично нове життя з довгим лікуванням, численними операціями. Петро Сизонюк переніс уже шість операцій, а попереду ще дуже дорога пластика.
Держава обіцяла подбати про всіх героїв-пожежників, але про цих чомусь забула. Постраждалим обіцяли по 70 тисяч гривень, а родині загиблого — 200 тисяч. Але цих грошей рятувальники чекають досі. Їм пояснюють, що кошти відправили на рахунок Держслужби з надзвичайних ситуацій. Напевне, там вони і залишилися?
Навіть нагороди, які отримали рятувальники, вручили із запізненням.
«Нагородження орденом «За мужність» ІІІ ступеня, яке, за Указом Президента України, мало бути до Дня Незалежності, відбулося через місяць — 24 вересня», — каже мати Петра Сизонюка.
До речі, київські рятувальники, котрі постраждали під час пожежі під Васильковом, компенсації вже отримали, а козятинці й досі лише сподіваються на допомогу.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
