Після 1918 року українці стали заручниками божевільної ідеї. Ця ідея — комунізм. Щоб реалізувати цю утопію на теренах планети, тоталітарна влада влаштувала Голодомор в Україні. Історія цього геноциду є важливою для світу. Адже він був вчинений, бо українці опиралися поширенню «світової революції», що мала встановити в усьому світі режим червоного терору. Після Голодомору стали можливими страхітлива ІІ Світова війна, поширення радянського комуністичного впливу на Східну й Центральну Європу, придушення опору в Будапешті, Празі, Варшаві... Кров у Вільнюсі і, врешті — у Москві, яка прагла звільнитися від комунізму. Узимку 2014-го кров пролилася і в Києві. І завжди ангелом ставав перед злочинцями український народ: пам’яттю про свій опір системі. Можливо, наші герої віддали на Майдані свої життя й за те, щоб у нас залишилося право пам’ятати про те, навіщо був учинений злочин Голодомору. І вимагати декомунізації на рідній землі та засудження комуністичних злочинів в усьому світі.
«Заблоковані» утопією
Ленін, а згодом Сталін, не приховуючися, говорили про грядущу «світову революцію», якою ідеологічно підкуті жителі СРСР мають звільнити від капіталістів увесь трудящий люд планети. Для такого грандіозного «червонозоряного походу» потрібна була потужна, озброєна на рівні тогочасних світових стандартів армія. Була запроваджена так звана індустріалізація (радянський евфемізм до поняття «модернізація військової промисловості»). Аби вичавити ресурси для неї з населення (що на той час було переважно сільським), запровадили колективізацію. Щоб зробити селянство контрольованим і простіше вилучати зерно. Також використовували майже неоплачувану працю робітників та мільйонів в’язнів ГУЛАГУ. Під приводом антирелігійної кампанії грабували церкви і музеї і масово продавали культурні цінності за кордон. Окрім цього, через мережу магазинів «торгсін» було вилучено «золотий запас» у селян.
Внутрішня пропаганда переконувала людей, що Захід прагне заморити в зародку «Країну Рад» і влаштував їй економічну блокаду. І що вороги народу, «прислужники Заходу» — шпигуни, шкідники, самостійники — ллють воду на млин капіталізму. Партійні пропагандисти твердили, що СРСР оточений ворогами, які постійно готуються напасти «на молоду соціалістичну країну». Мовляв, для захисту Батьківщини від ворогів і потрібно запровадити індустріалізацію, а для її фінансування — колективізацію і «розкуркулення», або ж реквізицію майна заможних селян.
Казка для Заходу
Утім наприкінці 1920-х років Захід не прагнув до війни. Навпаки, європейські й американські журналісти, митці й політики часто захоплювалися «раєм на землі», який будується «у Росії». Про те, що Захід не мав «агресивних планів», свідчить факт, що Червона армія на той час була озброєна часто закордонною зброєю. А саме — кулеметами «Максим» і «Кольт», артилерією, танками, які постачали німці, англійці, американці, французи. Захід активно допомагав СРСР технічно і фінансово. Перша п’ятирічка змогла розпочатися лише після того, як були підписані контракти на будівництво й технічну допомогу з західними фірмами. Як зазначають відомі російські історики Михайло Геллер і Олександр Некрич, ця допомога давалася, незважаючи на нестабільну й нечітку політику радянської держави. Утім західні фірми, гнані жагою прибутку і не знайомі з практикою буття у державі з тотальним контролем, перебували в позиції слабкості. Поряд із Комінтерном і прокомуністичними організаціями — спраглі до прибутку капіталісти створювали суспільну думку Заходу на користь Радянського Союзу.
Військова могуть в обмін на смерть
Тим часом внутрішня пропаганда в СРСР інтенсивно готувала широкі радянські маси до «акту звільнення робітників від капіталістів в усьому світі». Ще в 1927-му в СРСР запроваджуються «Тижні оборони», збір коштів «у фонд оборони», норми ГТО («Готов к труду и обороне») для школярів і студентів. У 1928 році Кремль затвердив перший «п’ятирічний план економічного розвитку господарства в СРСР» (1928—1933). А наприкінці 1929-го почав реалізовувати ідею прискореної (форсованої) індустріалізації. УРСР була важливою металургійною, вугільною, машинобудівною базою СРСР. 3 1500 запланованих нових промислових підприємств, зведених по Союзу, 400 мали бути збудовані в Україні.
У постанові ЦК ВКП(б) «Про стан оборони в СРСР» від 15 червня 1929 року стояло завдання: за найближчі два роки отримати зразки новітнього озброєння. Однак з’ясувалося, що у радянських конструкторів бракує досвіду, та й промислова база в СРСР слабо розвинута. Тому в 1930 році була створена комісія із закупівлі, щоб купувати зразки танків і автомобілів за кордоном, із яких надалі копіювали «радянські». Водночас на Харківському паровозобудівному заводі в 1929 році спроектували танк. А в 1931-му тут розпочато серійне виробництво танків БТ-2. 7 листопада того ж року їх показали на військовому параді у Москві.
Заспиртовані мільйони
28 серпня 1925 року ЦВК і РНК СРСР ухвалили «Положення про виробництво спирту і спиртних напоїв і торгівлю ними». Ця постанова поклала початок державній монополії на виготовлення і реалізацію алкоголю. У 1927 р. завдяки продажу спиртних напоїв бюджет Країни Рад одержав понад 500 мільйонів рублів, у 1930-му — 2,6 мільярда, в 1934-му — 6,8 мільярда рублів.
5 листопада 1927 року, бесідуючи з іноземними робітниками, Сталін зізнався: горілчана монополія потрібна, аби отримати кошти для індустріалізації. 1 вересня 1930 року Сталін писав В’ячеславу Молотову, що потрібно наростити військову потужність, довести склад армії до 700 тисяч. Для такої реформи потрібні чималі суми грошей — на техніку, збільшення командного складу, харчування і речі для армії. «Потрібно відкинути оманливий сором і піти на максимальне збільшення виробництва горілки для забезпечення серйозної оборони країни. Отже, слід урахувати цю справу негайно, відклавши відповідну сировину для виробництва горілки, і формально закріпити її в держбюджеті 30-31 року», — велів вождь Молотову.
У 1927 році споживання «державного» алкоголю на душу населення збільшилося більш як у 4 рази порівняно з 1925 роком. У багатьох регіонах України в час, коли від голоду щодня вмирали тисячі людей, на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли дорогоцінний хліб на горілку. Алкоголь продавали безперебійно. Так, 27 лютого 1933 р. Українська економічна нарада ухвалила постанову «Про перебіг виконання спиртовою промисловістю програми вигонки спирту в 1932—33 році». На виконання цієї постанови президія Харківського облвиконкому ухвалила, зокрема, заборонити райвиконкомам та міськрадам мобілізувати транспорт гуралень та спирто-горілчаних заводів, а також обмежувати торгівлю горілкою.
Прихована мета
Побутує думка, що комунізм сам по собі непоганий. Але його ідею, мовляв, спотворив Сталін. Утім погляньмо, якою бачив цю ідею її творець Карл Маркс та його «учитель» Чарльз Дарвін, якому «батько комунізму» присвятив свій «Капітал». Британський журналіст Малколм Маггеридж, якого цьогоріч вшановуємо в переддень Дня пам’яті жертв Голодомору як Людину Правди, нагадував, що марксизм і російська революція спираються на «еволюційну ідею». Більшовики використали дарвінівську теорію еволюції для створення концепції «соціальної еволюції» і нею ж обґрунтовували свою «програму» виживання сильніших класів і націй. Пан Малколм нагадував, що найвеличніший музей Дарвіна збудовано не в Британії, на батьківщині вченого, а в Москві.
Відомо, що саме на філософський матеріалізм Дарвіна спиралися «соціальні інженери» — нацисти та комуністи. Ці системи планомірно позбавлялися соціальних і національних груп, яких оголосили «другосортними» або «шкідливими».
Двоюрідний брат Дарвіна Френсіс Гальтон написав працю «Природа проти виховання», чим започаткував псевдонауку «євгеніку» — про «штучну селекцію» людей. Він закликав стерилізувати «непотрібних» та вбивати калік і осіб, «непридатних для майбутнього». Натомість слід було всіляко підтримувати здоров’я і розвиток «вищої породи» людей. «Євгенікою» «захворіли» еліти й маси і в нацистській Німеччині, і в комуністичному СРСР...
Цікаво, що європейська гуманітарна освіта досі базується на теорії Дарвіна. І багатьох європейців та американців і сьогодні приваблює марксизм.
ВАРТО ЗНАТИ
19 березня 1937 року була опублікована енцикліка Папи Пія XI Divini Redemptoris під заголовком «Про безбожний комунізм і про християнську соціальну доктрину». Вона стала офіційним засудженням комунізму. Папа нагадував, що, наполягаючи на діалектичному аспекті матеріалізму, комуністи переконані, що конфлікт, який веде світ до «остаточного підсумку», може бути прискорений людьми. Тому вони докладають зусиль до того, щоб загострити антагонізм між різними класами суспільства. А всі сили, які чинять опір систематичному примусу, прагнуть знищити як ворогів роду людського.
Папа закликає озброїтися проти хитрощів комунізму: «На початку комунізм проявив себе у всій своїй збоченості, але незабаром зрозумів, що таким чином відштовхує людей. Тому він змінив тактику і намагається спокусити маси різними обманами, приховуючи свої справжні задуми під ідеями, які самі по собі благі і привабливі. Так, знаючи про загальне бажання миру, вожді комунізму видають себе за найбільш ревних покровителів і пропагандистів руху за всесвітню дружбу. Але водночас вони розпалюють класову ворожнечу, що призводить до того, що ллються ріки крові, і, розуміючи, що їхня система не містить гарантій миру, збирають необмежені запаси озброєнь».
ЦИТАТА «УМ»