Громада від свого не відступить

Українці часто не можуть дати собі ради iз забудовами, чи відремонтувати старий водогін, чи позбутися смороду від сусідньої свиноферми. Плакати, протести і навіть суд не допомагають, бо, з точки зору органів влади, ми — лише безправний електорат. Поки українці не стануть власниками свого спільного майна, там, де вони живуть, розпоряджатись ним і далі будуть неуповноважені органи та зайди, що набігли з цілого світу. За всі роки незалежності система права власності в Україні залишається чимось схожою на колгосп: усі працюють, при цьому нічим не володіючи і нічого не вирішуючи. Кожні кілька років кандидати обіцяють українцям манну небесну, а потім безнаказано про свої обіцянки забувають на 4 або 5 років.

Тільки «особа» в Україні може бути «власником»

У Львові, Сiверськодонецьку та кількох інших містах України громадівські активісти знайшли спосіб порятунку — фіксація статусу територіальних громад як юридичних осіб публічного права у повній відповідності до європейської практики, щоб отримати реальну владу в своєму населеному пункті й можливість розпоряджатися власним майном. А головне — можливість розпоряджатися землею, яку, згідно з останніми змінами до Конституції, хочуть офіційно зробити фактично «нічиєю».

«Наша група активістів процесом створення територіальних громад почала займатися в 2012 році, через два роки після «Податкового майдану», — розповідає Ігор Гурняк, кандидат економічних наук, доцент Львівського національного університету ім. І. Франка, координатор виконкому ради голів конституційних тер. громад України. — Річ у тім, що більшість iз нас — підприємці, які шукали спосіб змінити систему. Ми спробували зробити це через «Податковий майдан», але побачили, що нічого не змінюється, як, зрештою, і після кожного українського Майдану. Тож багато громадських організацій, серед яких — Асамблея громадських організацій малого та середнього бізнесу України, почали шукати досвід щодо інструментів побудови системи органів влади на заході. Ми побачили, що в Європейському Союзі без жодного винятку держава є юридичною особою — власником, територіальна громада є юридичною особою — власником. Навіть більше: в Європі немає жодної країни, де б територіальні громади не мали статусу юридичної особи чи публічної корпорації. Натомість, міські, районні обласні ради, державні адміністрації, різні держінспекції, на відміну від України, навпаки не мають такого статусу.

Дійсно, статус юрособи потрібен для володіння, користування та розпорядження власником своїм майном, — продовжує Ігор Гурняк. — Також у Євросоюзі є розвинуті механізми прямого управління: електронне самоврядування, локальні референдуми, загальні збори. В Україні ж усе це в громадян поступово відбирають. Причому, робиться це всупереч ратифікованій в Україні ще в 1997 році Європейській хартії місцевого самоврядування. До прикладу, львівська юстиція постійно нам наголошує, що громада має лише право консультативного голосу. Шоком для мене є відмова зі сторони юстиції громаді у праві прописати у статуті обов’язок громади підтримувати обороноздатність та берегти територіальну цілісність України... Це що ж за органи у нас такі цікаві?! А процедура локального референдуму в Україні зараз узагалі законом не передбачена. Електронне ж самоврядування в нас, швидше, схоже на данину моді, ніж на реальний інструмент, яким люди можуть користуватися. Тож саме тоді ми і вирішили, що зміни треба починати знизу. І почали пояснювати людям, що брати на себе відповідальність треба не раз на п’ять років, голосуючи на виборах, а постійно».

Варто зазначити, що статус територіальних громад як юридичних осіб — цілком законний і передбачений Конституцією. Більше того, є судові рішення, які визнають територіальну громаду відповідачем у суді, як на Львівщині, так і на Дніпропетровщині. Так, в ідеалі і мали б формуватись першочергові ланки управління в державі — громади. Вони, у свою чергу, мали б створити свої представницькі органи, обрати до них своїх представників і делегувати їм частину повноважень. Натомість, більшість українських міських (сільських, селищних) рад та виконкомів були створені ще радянською «радою народних депутатів» або радянським виконкомом, отже, і є саме їхніми органами. І саме вони розпоряджаються усім без винятку громадівським майном! Формують бюджет, вирішують, на які проекти гроші давати, а на які — ні. Віддають ділянки під багатоповерхівки та торговельні центри, навіть не поцікавившись думкою мешканців прилеглих будинків ... Якби територіальні громади мали інструменти реалізації влади, вони б самі, на зборах громади, референдумом, через електронне голосування вирішували, які повноваження передавати своїм органам, а які залишити тільки на розгляд громади. І це не казка, а звичний європейський досвід.

Перша сотня вже відчула різницю

Ініціатива вже працює чотири роки. Активісти їздять Україною та розповідають людям про їхні можливості. За стільки часу вже є позитивні результати: в Україні вже є більше сотні конституційних територіальних громад, 17 з яких розташовуються в межах Львівської області.

Першою статутом зафіксувала свій статус юридичної особи громада села Руда, що на Львівщині. До перших загальних зборів місцеві мешканці не могли дати собі ради з незаконною вирубкою лісу. Зрештою, домовилися з лісгоспом і самотужки провели планову зачистку та отримали компенсацію за незаконну вирубку. «З того часу в селі було зроблено дуже багато, — додає Ігор Гурняк. — Зокрема, громадські представники перебрали на себе функцію захисників селян у суперечках iз великою агрофірмою, що орендувала в них земельні паї. Зараз селянам нарешті почали платити належну їм орендну плату ».

А Деліївська громада на перших же зборах узялася вирішувати питання, яке турбувало мешканців два десятиліття. Річ у тім, що сільська рада та місцевий магазин (у селі трохи більше 400 мешканців) розташовуються в дуже унікальному приміщенні колишнього молокозаводу. З розповідей селян, він був побудований ще в далекі 20-ті роки минулого століття, в період кооперативного руху, найвідомішим гаслом якого було: «Свій до свого по своє». Гроші на завод збирали всім селом, і навіть до митрополита Шептицького їздили, аби їм видали позику на будівництво. Обладнання для заводу привезли аж iз самої Голландії, маслозавод у тиждень виробляв понад 500 кілограмiв масла, яке експортували до Голландії, Англії, Іспанії та навіть Ісландії. Потім прийшли «визволителі» і завод закрився, а приміщення передавалося з рук у руки. Тепер же воно перебуває у власності районного споживчого товариства, а місцева сільська рада орендує ті приміщення та платить немалі податки. Тож селяни вирішили повернути собі майно, яке зводили їхні батьки. Наразі остаточно вирішення питання ще немає, але громада, озброївшись законом та своєю власною волею повернути майно батьків, від свого не відступить.

Влада рад опирається як може

Переконувати жити громадою доводиться не лише людей у населених пунктах, а й державні органи, аби ті реєстрували їх статути. Переважно юстиція намагається завадити тому, аби прийняті статути територіальних громад набули офіційного статусу. У Стрийському районі зараз тривають два суди, де юстиція вимагає через суд скасувати рішення громади про прийняття статуту та рішення сільських рад про його затвердження. «Тобто юстиція втручається в місцеве самоврядування та через суд намагається позбавити громаду права вирішувати питання місцевого значення. Хоча раніше ця ж юстиція ті статути зареєструвала, — говорить активіст. — Свою позицію держорган обґрунтовує тим, що начебто порушено Конституцію і закон про місцеве самоврядування, і громада не є і не може бути юридичною особою. По-друге, юстиція впевнена, що, надаючи голос людині, яка не прописана в цьому населеному пункті, але постійно там проживає, громада сама порушує свої права».

Проте потуги держоргану здаються крихітною проблемою в порівнянні з новими змінами до Конституції. «Мало того, що громади змушують начебто «добровільно» об’єднуватись, так ще й поняття «громада» в нещодавніх змінах у Конституцію перетворюється з означення «мешканців», на означення «території», — пояснює Ігор Гурняк. — Свого часу примусове об’єднання у Фінляндії стало причиною того, що зникло дуже багато сіл, чиї мешканці займались народними ремеслами. Франція чи Швейцарія ні на які об’єднання не пішли. Сьогодні українські чиновники пишаються, що таких темпів об’єднання, як в Україні, не було ніде у світі. Дійсно, такого «добровільного» об’єднання не було ніде, окрім Радянського Союзу, де було здійснено «аналогічну» реформу, яку один професор-аграрник влучно назвав «згоном». А в українському варіанті таке об’єднання є руйнуванням локальних стійких систем розвитку. Наприклад, село Мшана на Львівщині, де сільський голова за весь час Незалежності не продав майже жодної земельної ділянки. Бо це економічно не вигідно. Натомість приєднати Мшану хочуть до іншого села зі значно більшою кількістю мешканців (а отже, і більшою в об’єднаній громаді кількістю депутатів), де вся земля вже фактично розпродана ».

Історія бере своє

Найцікавіше, що, за дослідженнями вчених та спостереженнями громадських активістів, найкраще територіальні громади «приживаються» там, де самоврядування активно процвітало ще за дідів-прадідів.

«У Західній Україні здавна існувала традиція: в неділю, після служби Божої, збиратися в Народному домі, аби обговорювати питання, що стосувалися життя громади, — продовжує громадський діяч. — І жили так до 1939 року. Були війти, які кожного тижня звітували перед громадою, був народний (копний) суд, який ефективно працював і навіть офіційний польський суд визнавав його рішення. Тому ми просто повертаємося до наших старих традицій. І, до слова, наші львівські історики та вчені з Києво-Могилянської академії чітко кажуть про те, що саме українці «подарували» Європі те місцеве самоврядування, яке в ній саме зараз функціонує. Адже в Україні воно почало зароджуватися ще в XIV столітті. А можливо, має свої витоки ще раніше».

Найяскравішими прикладами на території нашої держави, за спостереженнями активістів, можна назвати Гуляйполе та село Чайківка на Житомирщині. В легендарній столиці махновського руху люди загальними зборами заборонили створення кар’єру біля свого міста, і обласна рада просто змушена була повідміняти всі свої рішення. У селі Чайківка свій отаман протримався аж до кінця двадцятих років, а в Радянському Союзі місцевий колгосп мав найвищу продуктивність праці по усій країні. У селі територіальна громада зробила так багато, що повчитися до них приїздять з усієї України. Тому, на думку громадських активістів та науковців, самоврядування в українців збережено на генетичному рівні. І саме здатність на колективне рішення виводить нас на Майдани. Які поки що ми проводимо з заплющеними очима, але нарешті починаємо бачити, як змінити систему...