Віктор Горбань зі своїми учнями. (з архіву вчителя.)
— Вікторе Васильовичу, в чому суттєва різниця між вашим законом і чинним?
— Новацій у моєму проекті багато, але головне — це ліквідація абсолютної, ніким не обмежуваної педагогічної монополії міністерства. Мета досягається виборністю ключових керівних посад за принципом «знизу — догори», тобто вчителі обирають директора школи, директори — свого районного керівника, і так до самого верху. Такий порядок забезпечить високу кваліфікацію і належні моральні якості всього педагогічного керівництва. До речі, це не демократія, це — значно краще, бо демократія передбачає загальне виборче право, коли голосують усі, здебільшого ті, хто погано розбирається в політиці, в людях, демократія відкриває шляхи до влади пройдисвітам.
Крім того, передбачено посадове розмежування педагогічних і адміністративно-господарських функцій, щоб директори шкіл могли повністю зосередитися на процесах навчання і виховання, виборними стають педагогічні посади, адміністраторів, як і раніше, на всіх рівнях призначають органи виконавчої влади.
— Тобто своїм законопроектом ви хочете зруйнувати тотальну монополію Міністерства освіти і науки на управління галуззю?
— Проблема в тому, що це відомство не просто зловживає своїм монопольним становищем, а давно веде замасковану, обережну, при цьому ефективну роботу зі зниження освіченості нашого народу, бо малограмотному населенню легше задурювати голову. Тобто за такого розкладу політикам простіше перемагати на виборах. Про загальне зниження знань випускників свідчить і статистика Українського центру оцінювання якості освіти. А візьміть розквіт репетиторства — раніше у таких масштабах його не було.
Ось кілька прикладів із навчальних програм, які визначають зміст шкільних предметів. Знаходження невідомого співмножника і рівняння з іксами у другому класі — абсурд! Вивчення правопису твердого знака ще до того, як діти вивчили склад слова, — абсурд! Коли ще не приступили до вивчення географічної карти, вивчати подорожі Марко Поло — абсурд! Коли спочатку вивчаються синуси і косинуси, а тільки потім довжина кола і число пі — абсурд! Це явні абсурди, проте навчальні програми в усіх класах з усіх предметів містять безліч абсурдів, які зрозумілі тільки фахівцям.
— Вікторе Васильовичу, про те, що шкільні програми, а заодно і підручники не відповідають сучасному рівню, а подекуди й здоровому глузду, фахівці говорять уже не один рік. Але якось довелося бути свідком і такої картини: учитель показує на батьківських зборах підручник iз «Біології», каже, що він відверто жахливий, і радить не пошкодувати гроші на купівлю більш цікавого примірника. Мовляв, для очей райвно на партах лежатиме офіційний варіант, а для глибшого розуміння предмета користуватимемося альтернативним. Таке враження, що суспільство змирилося з необхідністю ось саме такого пристосуванства і ніхто не хоче вести публічну дискусію з цього приводу. Чому?
— На це є кілька причин. По-перше, вчителі — вузькі спеціалісти, бачать тільки свій предмет і не можуть оцінити ситуацію в цілому. По-друге, низькі (не випадково!) зарплати витиснули зі шкіл чоловіків, а жінки за своєю природою більш терплячі і не такі бунтівні, як чоловіки. По-третє, поодинокі протести ентузіастів уміло гасяться злочинною системою. Як правило, вони стараються ніяк не реагувати, замовчувати, а коли їх уже змушують давати відповідь, то відбуваються відписками, адже над ними нікого немає, їх нікому контролювати.
— І як же, по-вашому, змінити цю безконтрольну систему освіти?
— Бездумна зміна може освіту зруйнувати, тому, в першу чергу, потрібно змінювати людей в освітянському керівництві. Будь-яка система успішно працюватиме, якщо на всіх її щаблях будуть високоморальні і висококваліфіковані люди. Отже, щоб позбутися осіб, які шкільну освіту розвалюють, новий закон повинен створити такі правові норми, щоб на ключових посадах були кращі з кращих. У моєму проекті це забезпечується виборністю «знизу — догори», щорічними перевиборами і процедурою відкликання будь-якого керівника у будь-який час. Так ми позбавимося від багаторічного панування представників антинародної влади.
— Як ви ставитеся до введення «дванадцятирічки»?
— Різко негативно, так само, як і всі учні, батьки та звичайні вчителі. Нам кажуть, що в Європі скрізь 12, а то й 13 класів, але мовчать, що вони не є обов’язковими. Я спеціально цікавився — у Чехії обов’язковими є 9 класів, у Німеччині — 10. Нам кажуть — у 18 років молодь краще зорієнтується з вибором професії, ніж у 17. Для вирішення цієї проблеми не потрібно навчатися зайвий рік і витрачати величезні бюджетні кошти, а досить нинішню, здебільшого паперову, психологічну службу перетворити на дієву, на неї й гроші додаткові не потрібні.
Нам кажуть, що зайвий рік навчання підвищить рівень знань випускників. Так, обсяг інформації збільшиться, а чи підвищиться рівень — сумнівно, адже втома від навчальної роботи рік у рік накопичується. Розумова робота для пересічної людини набагато важча за фізичну, тому в цьому випадку кількість переходитиме у якість iз невиправданими зусиллями. Правда, колишні шкільні відмінники цього не відчули, але потрібно турбуватися за всіх.
Узагалі, намагання якнайбільше наповнити мозок учнів часто веде до протидії з їхнього боку. Вони інтуїтивно захищаються від перевантажень своєї інтелектуальної сфери. Проблема навчального перевантаження — дуже серйозна, особливо для добросовісних дітей. Вони перебувають у майже постійному стресі, це підриває дитяче здоров’я, та міністерству — байдуже. Найважливіше питання освіти — чому навчати? Я пропоную всі знання поділити на загальні і спеціальні. Загальні — це ті, які будуть потрібні у житті, якщо не всім, то переважній більшості людей, решта — спеціальні. Їх не повинно бути у школі. Зараз, починаючи з 6-го класу, міністерські навчальні програми зобов’язують учнів засвоювати масу спеціальних знань, які їм ніколи не знадобляться. Школярі відчувають їх непотрібність і не хочуть вчити. Спеціальні знання — це сфера професійної і університетської освіти.
— Батьки прагнуть, щоб у їхніх дітей були хороші вчителі, але ж ми знаємо, що хорошими є не всі педагоги. Що ви пропонуєте з цього приводу?
— Проблема хорошого вчителя вкрай важлива, складна і багатовекторна. Спочатку потрібно визначити, кого готувати до професії вчителя і як готувати, адже педагогічні здібності є не в усіх студентів педагогічних університетів і коледжів. Ситуація ускладнюється тим, що немає єдиного погляду на феномен педагогічного таланту, а психодіагностичний інструментарій для виявлення його складових викликає великі сумніви.
На розв’язання всіх цих вузлів потрібні роки і серйозна законодавча робота, яку важко охопити нині створюваними законами. Але дуже важливо саме зараз закласти чіткий динамічний правовий механізм об’єктивного оцінювання якості роботи вчителя, такий, щоб усім було зрозуміло, що це, наприклад, — прекрасний вчитель, йому максимум сприяння, а це — нікудишній, якого швиденько законно видаляють зі школи. Тому нинішню процедуру атестації педагогів потрібно докорінно переробити й головні положення відобразити в законі.
Украй важливо збільшити диференціацію за кваліфікаційними категоріями, чотири категорії — мало, бо різницю між висококласним і слабким педагогом можна порівняти з різницею між пілотом літака і водієм скутера. Необхідно відмінити обов’язкову раз на 5 років атестацію з обов’язковим попереднім проходженням курсів. У цьому році я два тижні був на курсах, у результаті пропали 53 уроки, бо в умовах сільської школи мене просто ніким було замінити, а приблизно половина тієї інформації, що я отримав, не мала для мене значення, а іншу половину можна було передати через методичні служби чи іншим шляхом — зараз це не проблема.
Утім, для того щоб поліпшити стан справ, у міністерства є величезні можливості. Останнім часом невеличкі позитивні зміни справді є, але стара система має велику інерцію, а її очільники зроблять усе, щоб залишитися при владі.
Найбільше мене тривожить, що спочатку ухвалять новий Закон про освіту, який заблокує позитивні зміни. В ідеалі обидва закони: і загальний, і про шкільну освіту — потрібно приймати разом, по ходу роботи, узгоджуючи їх. Невелика надія, що так і буде, наразі ще є.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
