Новi «бiгморди» на пiдходах до ЦВК. (Фото Данила IВАНIВА.)
Минулої п'ятниці сталася подія воістину непересічна. Наша газета, «Україна молода», виграла суд у «кандидата від влади» Віктора Януковича. Ранг творців правосуддя, які виносили ухвалу на нашу користь, є більш ніж поважним — рішення приймалося на рівні Верховного Суду України. Йдучи на суд, ми не сумнівалися у своїй правоті. Але було б нещирим казати, що ми так само твердо були переконані у нашій перемозі. Адже йшлося не про будь-кого, а про останню букву алфавіту, яка надзвичайно активно пнеться бути першою — і в азбуці, і в державі. До того ж «телефонне право» можновладців іще ніхто не скасовував, тож ми не знали, наскільки незаангажованими будуть наші судді. Проте суддівська колегія (у складі головуючого Миколи Пшонки, суддів Терлецького і Патрюка) виявила достатньо неупередженості і професіоналізму. Тож покидали судову залу ми з матеріально засвідченою правотою газети — із судовим рішенням, де чорним по білому зазначено: «Визнати постанову Центральної виборчої комісії №530 від 13 вересня 2004 (...) в частині зобов'язання Приватного підприємства «Україна молода» (...) опублікувати спростування інформації, викладеної в матеріалі «Бігморди» («У яку копієчку влітає наочне «тому що» кандидата Януковича»), неправомірною та скасувати її в цій частині».
Наш читач пригадує, що 17 серпня цього року ми розмістили статтю, назва якої наведена вище, а зміст можна викласти у кількох словах. Ішлося у ній про перебіг передвиборчої кампанії Віктора Януковича, і як найяскравіша ілюстрація того, як сприймаються усі його потуги пропхати своє «Я» в електоральні серця і душі, фігурувало влучне народне слівце — «бігморди». Що ж поробиш, коли міський фольклор саме так «припечатав» наочну агітацію Януковича? Один iз французьких вінценосних Людовиків звався «король-сонце», ну а той, хто бігмор..., лицем себто, не вийшов у небесні світила, той, відповідно, і зветься інакше. І ображатися ні на кого. Тим більше на дзеркало чи на власних виборців.
Але знайшлися люди, які образилися. Причому зробили вони це за кандидата в президенти, чию думку, між іншим, «Україна молода» так і не почула. Так, довірена особа пана Януковича Раїса Богатирьова звернулася до Шевченківського суду столиці зі скаргою, в якій вимагала від газети спростувань «недостовірних відомостей» про В.Я. Суд повернув скаргу позивачці, зазначивши, що правом звернення до суду з подібними вимогами наділений винятково сам кандидат у президенти. Сталося це 30 серпня.
Після цього Раїса Богатирьова звернулася до Апеляційного суду Києва, де намагалася оскаржити рішення нижчої судової інстанції і, знову ж таки, змусити «Україну молоду» до спокути «гріхів» перед Віктором Януковичем. І вдруге судді залишили скаржницю без жаданої моральної сатисфакції, а її заяву — без розгляду. Як сказав нещодавно журналістам Генпрокурор Геннадій Васильєв, відповідаючи на цілу кулеметну чергу прискіпливих запитань по плівках Мельниченка: «Знаєте, мені з вами щось стало нудно...» Так-от суддям теж, напевне, стало нудно з Богатирьовою. Бо ж пояснили їй раз, пояснили й другий, що зі скаргами на дії чи бездіяльність засобів масової інформації може звертатись тільки суб'єкт виборчих перегонів. Тобто кандидат у президенти. Такою є норма статті 102-ї Закону «Про вибори Президента». І якщо Богатирьову в цьому розкладі щось не влаштовує, вона як законодавець, безумовно, має право ініціювати відповідні зміни. Але поки такі зміни не відбулися, окрім як до існуючого законодавства, апелювати їй просто ні до чого, навіщо знову й знову змушувати судові інстанції продукувати ідентичні ухвали?
Але три — число магічне. За третім разом з героями народних казок зазвичай відбувається дещо таке, чого вони були позбавлені при перших двох спробах. Третя спроба вдалася й Богатирьовій, коли остання звернулася зі своєю скаргою до ЦВК. Там ніхто й не думав аналізувати те, чи носила наша публікація суто інформативний характер, чи вона є контрагітацією по відношенню до Януковича. Таким чином, навіть не напружуючись для пошуків відповіді на це питання, Центрвиборчком постановив зобов'язати «Україну молоду» спростувати «бігморди». При цьому голосування за відповідну постанову ЦВК не було одностайним: двоє членів Центрвиборчкому утримались від загального «одобрямсу», а отже, вони мали свій власний погляд на протистояння «Україна молода» — Янукович». Проте, повторюю, ніхто не дав собі труду дослідити, чи обгрунтовані вимоги Богатирьової до нашої газети і чи відповідають вони чинному законодавству. Отримавши постанову ЦВК, ми вирішили, що відтепер настала черга «УМ» шукати захисту наших інтересів у суді. І оскільки закон вимагає оскаржувати рішення ЦВК у Верховному Суді, свої претензії ми скерували саме туди.
Чому ми виграли Верховний Суд? Хай Віктор Федорович Янукович не розцінить як плагіат запозичення з його рекламних щитів кількох «тому що»...
Отже, перемогли ми передусім тому, що, як вже стонадцять раз було зазначено, існує Закон про вибори Президента України, а в ньому — 102 стаття, якою встановлено особливий перелік суб'єктів звернення зі скаргою до суду або відповідної виборчої комісії. Оскаржувати «дії чи бездіяльність засобів масової інформації, їх власників, посадових чи службових осіб, які порушують встановлений законом порядок діяльності ЗМІ під час виборчого процесу» мають право винятково кандидат на посаду Президента або партія (блок), які висунули даного кандидата і є, таким чином, суб'єктами виборчого процесу. Саме на цю статтю і посилається у своєму рішенні Верховний Суд України.
«Таким чином, — говориться у рішенні, — ці положення означають, що довірені особи кандидата на пост Президента України не належать до самостійних суб'єктів оскарження дій чи бездіяльності ЗМІ, їх власників, посадових і службових осіб, зокрема, щодо спростування опублікованих ними неправдивих відомостей про кандидата. Враховуючи наведене, «Закон про вибори Президента» (ч.1 ст.102) виключає можливість прийняття та розгляду ЦВК скарги довіреної особи кандидата на пост Президента України на дії чи бездіяльність ЗМІ, їх власників, посадових і службових осіб. Прийнявши до розгляду скаргу не кандидата на пост Президента України, а його довіреної особи, ЦВК усупереч викладеному безпідставно її розглянула та прийняла неправомірне рішення».
До сказаного лишається додати тільки те, що пані Богатирьова в усіх своїх зверненнях, заявах і скаргах виступала як довірена особа кандидата на посаду Президента, яка діє в його інтересах, але від свого імені. Тож як не намагалися представники інтересів Януковича переформулювати чи піддати власному трактуванню 102 статтю виборчого закону, правду було ніде діти: із позовом до суду на «Україну молоду» зверталась не та особа, котра правомiрна це робити.
До речі, щодо спроб обіграти закон. Їх було безліч. Присутній в процесі як представник зацікавленої особи Богдан Гавриш демонстрував надзвичайно погане знання тих самих законів, які приймаються й ним зокрема як парламентарієм (у вільний від захисту інтересів Януковича час). Богдан Степанович навіть озброївся спеціальним тлумаченням деяких норм закону, написаним, на його прохання, главою Мін'юсту Олександром Лавриновичем. Покрутити законом як циган сонцем координатору більшості дозволили, поки не добіг кінця час його виступу на судовому засіданні. Але після цього, заслухавши всі аргументи та контраргументи, суд ухвалив власне рішення. На нашу думку, єдино правильне.
Проголошуючи свій виступ, представник «України молодої» Тетяна Шмарьова (за надання вагомої юридичної підтримки з боку якої «УМ» завдячує Інституту масової інформації) зробила також акцент на тому, що, як вже було сказано, Центрвиборчком свого часу не розібрався у питанні, чи були надруковані нами матеріали агітаційними. Присутній на судовому засідання член ЦВК Михайло Охендовський підтвердив, що Центральна виборча комісія не вважала за потрібне достеменно вивчити дане питання.
Натомість ЦВК, не зморгнувши оком, проігнорувала попередні рішення Шевченківського місцевого та Апеляційного судів, винесені по скарзі Богатирьової, хоча саме ці рішення повинні б були мати для Центрвиборчкому преюридичне значення, наголосила Шмарьова.
Саме такими словами прощалася з нами, «ланцюговими псами» (за висловом Степана Гавриша щодо преси, яка йому не до смаку), представниця Януковича Олена Бєляєва. До речі, сама Раїса Богатирьова, «винуватиця» торжества правосуддя, як довірена особа кандидата в президенти на суд не з'явилася, переклавши свої обов'язки на пані Бєляєву та пана Гавриша. Ні, у сказаному особисто мені не почулася погроза. Скоріше — констатація того, що спроб довести свою правоту у зображеної на «бігмордах» персони й надалі не бракуватиме. Що ж, вільному воля. І хай це не сприймається як натяк на таборове минуле кандидата в президенти...
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
