Священна війна
Шановна редакціє, цей вірш народився напередодні Дня захисника Вітчизни — 14 жовтня, який віднині ми святкуватимемо щороку. У ньому переплетені долі двох поколінь захисників України, яких розділяє століття, але спільне одне — і тоді, 27 січня 1918 р., вони, кілька сотень київських студентів, майже дітей, у вишитих матерями сорочках обороняли молоду Українську Народну Республіку від навали ленінської Росії на станції Крути. Захищаючи Київ, загинули всі триста, але не відступили. І знов наші діти, через сторіччя, воюють, але вже проти путінської Росії, і теж гинуть, захищаючи Україну, свою землю.
Солдати — діти, юні, милі,
Шлях у безсмертя в них лежить.
Їх проводжав тривожний Київ
Вкраїну рідну боронить.
Їх мами плакали, благали:
«Вам рано, дітки, воювать».
«Ми переможем, Бог із нами,
Недовго, рідні, вам чекать!»
Сім тисяч банди Муравйова
І триста юнаків — солдат
Зійшлись в смертельному двобої
Вкраїну рідну захищать.
Останні стрічки з кулеметів,
Гармата вже давно мовчить,
В них залишились лиш багнети
І воля землю боронить.
Останній бій у рукопашній,
Назад ні кроку, краще смерть.
Героям Крут довічна слава,
За подвиг, відданість і честь!
Вони Вкраїну захищали,
Солдати, діти, в тій війні.
Їх пізнавали рідні мами
По вишиванках, на землі...
Героям Крут довічна слава,
Їх подвиг житиме в віках,
Живе в боях і нині, з нами,
В донецьких спалених містах.
...Цар Кремля два народи вбиває
Під Донецьком, Слов’янськом щодня,
Як в минулім столітті, ми знаєм,
Нині йде братовбивча війна.
Мчать на захід в розривах снарядів
Ешелони дітей, малюків.
І в сирітських очах, не дитячих,
Біль розлуки і спалений дім.
Цар Кремля Україну шматує.
Мало Криму — їм схід віддавай.
Мирні села й міста він руйнує,
Сіє смерть, дим пожарів і плач.
Ми шануємо подвиг героїв,
Що за Крути й Донецьк полягли,
І живих, що в смертельнім двобої
Україну і честь зберегли!
Олександр ТКАЧЕНКО
Городище, Черкаська область