Закон маятника

Уперед, у минуле

Передбиворча кампанія в місцеві органи влади цього року відзначалася безпрецедентним розбурхуванням пристрастей і шаленими коштами, потраченими на рекламу. З одного боку, причиною цього стали зміни до Закону про місцеві вибори, які головну роль у процесі відвели політичним партіям, змусивши їх «тримати марку». Тому і більшість передвиборчих гасел — знизимо тарифи, впровадимо контрактну армію, збережемо мир — геть не стосувалися вирішення щоденних проблем існування міст і сіл. «Це був чистої води популізм, оскільки виконання цих обіцянок не входить до компетенції органів місцевого самоврядування. Але наш народ на це ведеться, тому була запущена саме ця технологія», — констатує політтехнолог Денис Богуш.

З іншого боку, причиною такої непримиренної боротьби стала поява нових амбіційних політичних сил на кшталт «Укропу», які не проти вийти у вищу політичну лігу, та бажання взяти реванш від колишніх функціонерів всевладної Партії регіонів, які «замаскувалися» під брендами, зокрема, новостворених «Відродження» та «Нашого краю». До того ж переможці отримували один із «бонусів» — або очікуване внесення змін до Конституції в питанні децентралізації влади значно розширює бюджети і повноваження місцевих органів, або, якщо ж до кінця року не вдасться віднайти 300 голосів і внести відповідні зміни до законів (що, судячи з усього, буде проблематичним) — продовження повноважень не на два, а на повні п’ять років.

Виборчі бюджети у деяких політсил зашкалювали — лише на столичні вибори партія «Рух за реформи» Сергія Думчева витратила 38,8 млн. грн., а «Укроп», який просував на крісло столичного мера Геннадія Корбана, — 29,4 млн. грн. Народ на це відреагував по-своєму — зазначені кандидати не увійшли навіть до п’ятірки переможців гонки. Значно ефективнішою виявилася технологія прямого підкупу виборців, що, за даними громадянської мережі «Опора», посіла друге місце у рейтингу порушень, поступившись лише забороненій агітації. «У сам день виборів порушень практично не було. Тому що за три дні до виборів люди чинного мера Ірпеня Володимира Карплюка обійшли усі двори, пропонуючи по 500 грн. за голос. А в день виборів на дільниці цілий день просидів місцевий депутат, пильно вивчаючи кожного, хто ішов голосувати. Такий собі психологічний момент, щоб продемонструвати, що все під контролем. У результаті практично 70% тих, хто прийшов на дільницю, проголосував за Карплюка», — розповідає Олександр Хоменко, який був спостерігачем на дільниці у селі Романівка поблизу Ірпеня.

Утiм у різних регіонах це було по-різному. «Особливістю місцевих виборів стала відсутність єдиної стратегії партій у різних регіонах. Якби це було централізовано, люди, може, й обурилися б. А так — десь платили гроші, десь роздавали продуктові набори та встановлювали лавочки з табличками, десь задіювали адмінресурс. Десь політична партія пішла на домовленості з регіоналами, а десь узяла до списків авторитетних патріотів. Такий собі гібридний варіант політики», — стверджує Денис Богуш.

Загалом, ці вибори так і не продемонстрували ні жодних нових ідей та технологій, ні, навіть, нових обіцянок. Політолог Андрій Єрмолаєв констатує, що Україна повернулася в 90-ті, де скуповувалося все і вся.

Політичні фенікси

Якщо немає нового — повертається старе. Свідченням цього стала реінкарнація колишньої Партії регіонів під прапорами «Відродження», «Нашого краю» чи Опозиційного блоку, яка зробила ставку на повернення своїх позицій у містах-мільйонниках, особливо південного сходу України. А також — повернення в активну політичну гру «Свободи», яка після подій 31 серпня під Верховною Радою та арешти активістів, що були трактовані як політична розправа, значно наростила рейтинг. Тож практично в усіх ключових обласних центрах у другий тур вийшли представники нинішньої влади та або «колишні», або «нові сподівання». Так, у Львові конкуренцію нинішньому меру Андрію Садовому склав екс-віце-спікер парламенту, «свободівець» Руслан Кошулинський, який після провалу «Свободи» на парламентських виборах без пафосу і зайвої реклами пішов воювати на схід. В Одесі чинному мерові Геннадію Труханову протистоїть «молодий реформатор», радник голови обласної ОДА Саша Боровик. У Дніпропетровську в боротьбі за крісло мера зійшлися права рука Ігоря Коломойського, Борис Філатов, та віце-прем’єр уряду Азарова Олександр Вілкул. У Києві ж, попри беззаперечне лідерство нинішнього мера Віталія Кличка, на друге місце претендують аж четверо «колишніх» і «перспективних» — Володимир Бондаренко від «Батьківщини», Олександр Омельченко від «Єдності», Сергій Гусовський від «Самопомочі» та Борислав Береза від новоствореної «Партії рішучих громадян».

Але найбільшим шоком (хоч і прогнозовано) стала беззаперечна перемога в першому турі на виборах мера Харкова одіозного Геннадія Кернеса. «Перемога Кернеса в один тур — це плювок в обличчя усім тим, для кого Революція гідності, Майдан, Україна — не порожні слова. По справедливості, Кернес давно мав би сидіти за ґратами. А то виходить, що для того, щоб заарештувати когось із представників «Свободи», за день знаходяться і відповідні рішення, і силовики. А що робити з Кернесом — вирішували півтора року, та й зараз цей процес, який можна було завершити за пару засідань, свідомо затягується. Все це є результатом «договорняка» з діючою владою», емоційно прокоментував це в ефірі радіо «Ера» народний депутат-«свободівець» Андрій Іллєнко.

Повернення колишніх «регіоналів» у велику політику вкотре змусило суспільство заговорити про «план Б Путіна», який полягає в дестабілізації політичної ситуації зсередини. Втім тут iдеться, швидше за все, про політичні домовленості всередині країни. Адже не секрет, що більшість партій в Україні об’єднують не стільки ідеологічні цінності, скільки бізнесові інтереси. А бізнес є бізнес, нічого особистого.

Щоправда, домовитися вдається не завжди. Саме бажанням Рiната Ахметова зберегти свій вплив на Маріуполь пояснюють деякі експерти зрив місцевих виборів у цьому місті. «Найбільший в Україні олігарх буквально володіє цим містом, бо є власником двох велетенських містоутворюючих комбінатів: Азовсталі та ім. Ілліча. Напевне сама думка, що мера та депутатів Маріуполя не можна призначити, як це було в минулі часи, а треба чесно вибрати — йому просто не приходила в голову. Тому коли афера з відкритими пачками бюлетенів у його друкарні стала відомою, у хазяїна вибору не залишилося — валити ці вибори взагалі», — припускає політолог Віктор Уколов. Очевидно, що найближчим часом Верховна Рада прийматиме Закон про вибори в Маріуполі, Красноармійську, а також іще кількох містах, де вибори були визнані недійсними, щоб вони відбулися 15 листопада, разом із другим туром виборів мерів. «Було б перебільшенням констатувати про перемогу Української ідеї на цих виборах. Але й тріумфом Путіна ці вибори назвати не можна», — зазначає голова ОУН Богдан Червак.

Чи є життя після виборів?

Попри розчарування і шок у частини суспільства від результатів виборів, вони є лише відображенням процесів, які відбуваються в політикумі. «На цих виборах була зафіксована рекордно низька явка виборців. Це свідчить про те, що люди розчаровані. Незважаючи на формальну перемогу БПП-«Солідарність», кредит довіри людей до влади практично вичерпаний. Вони не бачать змін: люстрації немає, реформ немає, корупція залишилася. У Арсенія Яценюка рейтинг 1,5%. Думаю, після виборів його будуть таки міняти. Можливо, на це місце претендуватиме Наталя Яресько. А от дострокових парламентських виборів до наступної осені, очевидно, не буде — це зараз не вигідно парламентським партіям, які формально зберігатимуть коаліцію, хоча стан цей буде підвішений. І великих суспільних збурень найближчим часом очікувати не варто», — припускає Денис Богуш.

І все ж, певний позитив ці вибори таки залишили. Ситуативна рівновага різних політичних сил створює гарне конкурентне середовище для боротьби за симпатії виборців. І тут уже громада може диктувати свої умови. Варто лише це усвідомити і надалі почати торгуватися з партіями, контролюючи кожне рішення новообраних органів влади. А не відходити вбік, отримавши на виборах свою «мзду». Може, колись у нас так і буде.