Андрій Євенко.
Видатному диктору, корифею Українського радіо, заслуженому артисту України Андрію Федоровичу Євенку 13 жовтня цього року виповнюється 100 років від дня народження. Близько п’яти десятиліть звучав в ефірі цей унікальний і неповторний за своїм тембром голос, привертаючи до себе мільйони слухачів як в Україні, так і далеко за її межами. «Говорить Київ! Доброго ранку...» — так розпочинався наш день. А далі цей золотий голос розповідав нам про життя наших трударів, про події за кордоном, про літературу, мистецтво...
Зростила цього чудового майстра слова чернігівська земля, та сама земля, яка подарувала світові геніальних особистостей — Олександра Довженка та Павла Тичину. Андрій Федорович народився в тому самому селі — Піски, — що й Павло Григорович.
Андрій Євенко — випускник Харківського театрального училища — спочатку працював на Харківському радіо, бо володів міцним красивим тембром (м’яким баритоном) і мав бездоганну дикцію. А під час Великої Вітчизняної війни його голос на радіостанціях «Радянська Україна» та «Дніпро» запалював український народ на боротьбу з фашистською навалою. Із вуст диктора Євенка звучали повідомлення з фронту, твори І. Франка, М. Рильського, О. Довженка, А. Малишка. Особливо любив читати твори свого земляка — Павла Тичини.
Навіть не підозрював, що через роки стану його учнем, колегою. Ми, троє, що були відібрані з 30 конкурсантів (і серед них відома тепер дикторка Надія Подоляко), вперше зустрілися з художнім керівником дикторського цеху (а на той час дикторів налічувалося близько 40) Андрієм Федоровичем Євенком. Він навчав нас, як готуватися до виступу перед мікрофоном, розкривав секрети вдосконалення дикторської майстерності, навчав чіткості у розкритті авторського задуму, точності і виразності подачі слова. Диктор, говорив він, повинен бути до певної міри артистом і журналістом, а ще — і педагогом, і лікарем, і вченим... Словом, культурною, всебічно освіченою, з широким кругозором людиною, що добре розбирається в питаннях внутрішнього і міжнародного життя. Для диктора не може бути нецікавого матеріалу, будь-яка інформація цінна для когось із радіослухачів, а значить, мусить бути цікавою і диктору, підкреслював він. Кожному з нас він прищеплював любов до рідної мови, бо мова диктора, наголошував Андрій Федорович, є зразком для мільйонів слухачів.
Перед мікрофоном диктор радіо, як і актор у театрі (Андрій Федорович закінчив також Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого, курс Гната Юри) повинен уміти слухати свого партнера, особливо при читанні «останніх вістей». У цьому плані Андрій Федорович був завжди взірцем: максимально зібраний і зосереджений, тактовний і доброзичливий, він умів вчасно і точно підхопити думку свого партнера, витримати необхідну паузу, підтримати молодого колегу.
Уже хворіючи, Андрій Федорович говорив, що хоч ноги несуть усе повільніше і повільніше, проте дім Українського радіо є для нього справою всього життя, справжньою стихією. Тут його чекав ефір, молодь, та й спогади треба було написати. Не встиг. А жаль...
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
