В Еріче туристів огортає спокій. (автора.)
Визначившись із місцем подорожі, ми почали шукати місто, в якому можна зупинитися. Звичайно, досвідчених мандрівників не здивуєш сайтами в інтернеті, через які краще знаходити помешкання на кілька днів. Можна домовлятися одразу з власниками через сайт. Втім, плануючи подорож за кілька місяців, краще скористатися «Букінгом».
Шукаючи апартаменти, чи не вперше ми зіштовхнулися з неприємно великою кількістю помилок. Спочатку вартість орендованого помешкання зазначалася в межах 400 євро за два тижні, але одразу після бронювання вартість зростала до 600 євро. Так відбувалося чотири рази поспіль. Звичайно, вартість авансу повертали, але робилося це не одразу, а через кілька днів. Створилося стійке враження, що власники вілл в італійській Сицилії таким чином заманюють клієнтів. Тільки після скандалу сайт визнав свою помилку і 200 євро додаткових витрат узяли на себе сайт та власник апартаментів.
Отже, нам помешкання в казковому містечку Кастелламмаре-дель-Гольфо вартувало 400 євро. Жилося нашій компанії з чотирьох осіб, як удома. Увесь третій (останній) поверх особнячка віддали нам: чотири кімнати, кухня, ванна кімната і величезна тераса зі столиком, вазонами і лежаками. Саме на цій терасі ми проводили найбільше часу, з келихами вина у руках.
Містечко Кастелламмаре-дель-Гольфо — дуже затишне і зовсім невеличке, лише 15 тисяч населення. У центрі розташований замок — на краю моря з оборонним муром. Свого часу містечко було одним із центрів сицилійської мафії. Із нього походили кілька ватажків американської мафії часів «сухого закону». Щоправда, тепер про «мафіозні» часи в містечку нічого не нагадує, навіть сувеніри. Один із продавців сувенірів на запитання про мафію розсміявся і пожартував, що «вся мафія — в Римі».
Емоційність італійців ми оцінили ще в літаку, коли пасажири знайомилися між собою і щось голосно обговорювали. За два тижні ми практично звикли до привітності та емоційності господарів і навіть почали відповідати на прояви знаків уваги. Хлопці та й старші чоловіки не соромляться посигналити панянкам, які їм сподобались. Чоловіки вигукують компліменти з автівок, сигналять, пропонують підвезти, посміхаються чи підсвистують. Не дивно, що італійські сеньйори навіть у старшому віці почуваються привабливими та намагаються слідкувати за своєю зовнішністю: манікюр, зачіска та модна одежа пасують у будь-якому віці.
Море, пляжі, середньовічна архітектура і смачна їжа — обов’язкові атрибути відпочинку на Сицилії. Звичайно, відпочиваючи в Італії, просто гріхом буде не скуштувати спражньої італійської піци та пасти. Вони в Сицилії вартують у середньому по 10 євро за порцію. А ще в рахунок дуже часто включають «коперто» — плату за обслуговування. Якщо ж дуже скучити за супчиком, то краще його готувати вдома, бо італійський «мінестроне» не кожному українському шлунку сподобається.
До слова, ціни на продукти в Сицилії не набагато вищі, ніж у Львові — за 30 євро можна закупитися продуктами на п’ять днів для чотирьох людей. Звичайно, буряка чи квашеного огірка в сицилійських супермаркетах годі й шукати, але спробувати місцеве морозиво варто кожному. У місцевого населення навіть є своєрідна традиція: ввечері сеньйори виходять у місто, аби поспілкуватися — не на пиво чи смакування якогось іншого алкоголю, а поїсти морозиво.
Молочний десерт в Італії — спражній шедевр. У кожному місті є свої маленькі, як їх називають, «желатерії», які готують морозиво власноруч. Сортів морозива так багато, що їх важко порахувати, крім того, кожна «желатерія» пропонує свій «фірмовий» смак. Щоправда, «желато» — не дешеве як для українців задоволення: ціна великої кульки стартує від одного євро.
По усій Сицилії — здається, безкінечні «сієсти». Звичайно, про полуденний відпочинок ми знали, але ніколи не бачили, щоб він тривав три години (з 13.00 до 16.00) і користувався такою популярністю. У цей час закриваються навіть магазини та заклади громадського харчування, не переймаючись майбутнім заробітком. Лише поодинокі власники роблять для себе виняток із цього правила.
Виявляється, з громадським транспортом у Сицилії також бувають проблеми. Можливо, тому, що практично всі водять автівки, або через серпантини в гористій місцевості. Але добиратися якихось 50 кілометрів можна і по півтори години. А щоб доїхати з одного кінця острова на інший (200 кілометрів) залізницею, в дорозі треба провести три години. Звичайно, тамтешні електрички від українського варіанта відрізняються, як небо і земля, але швидкість вони мають прииблизно однакову.
Ми провели чотири години в дорозі до історичного Агрідженто. Це містечко славиться Долиною храмів: зоною археологічних розкопок площею 1300 гектарів, де розташовуються залишки будівель, зведених на честь древньогрецьких богів: Геракла, якого сицилійські греки особливо поважали, Гери та інших. Будували все греки, які мешкали на острові, ще у IV-V ст. до нашої ери. Туристичний путівник переконує, що залишки храмів на Сицилії нічим не відрязняються від грецьких, тому за кілька годин, проведених у цій місцевості, можна мати уявлення про античну спадщину. До речі, храми будували з доступного на острові матеріалу, тож усі монументальні споруди мають жовтувато-коричневий колір. І цим дуже відрізняються від білосніжно-мармурових храмів Греції.
Так зване старе місто Агрідженто — де церкви і собори XIV—XIX ст., тягнеться лише вздовж одного кілометра. На жаль, воно розташовується на пагорбі, тому такої кількості сходів, як на цьому клаптику міста, ми ще жодного разу не бачили. Вузенькі вулиці, викладені специфічною бруківкою, і неймовірна, ні на що не схожа архітектура. Щоправда, багато будинків просто розвалюється на очах. Схоже, що місцева влада зовсім не має коштів на реставрацію унікальних споруд.
На відмінну від трохи «пошарпаного» Агрідженто, невеличке середньовічне місто Ерічі причепурене. Кожен міліметр тут викладений каменем. Розташоване воно неподалік від міста Трапані на височезній горі. Добиратися туди найкраще канатною дорогою (9 євро в обидві сторони), що додає особливо шарму прогулянці. Через погану погоду і вітер «канатка» може не працювати, тому прогнозом погоди варто поцікавитись наперед. До слова, теплий вітер Сироко, який долітає до Сицилії з Африки і через який може не працювати «канатка», більше схожий на наш буревій, тільки дуже і дуже теплий. Він обдуває людину наче величезним феном. Навіть у вересневу ніч Сироко піднімав температуру до 33 градусів.
Спустившись до Трапані, найперше варто відвідати славнозвісний солеварний промисел, яким місто славиться на увесь світ. Тут із солоної води у неглибоких заплавах видобувають сіль. До речі, технологія мало чим відрізняється від тієї, яку тут застосовували ще фінікійці. Солеварні працюють лише влітку, але й у вересні поруч із ними постійно відчувається солоний присмак на губах. Колись для відкачки води з басейнів та перемелювання солі використовували вітряки, збудовані за голландським принципом. Зараз процес трохи механізували, а вітрячки залишилися стояти без діла. Проте як тоді, так і тепер на доріжках між басейнами сушаться велетенські гірки солі.
Столиця Сицилії — Палермо — велике і гарне місто, але найперше в ньому треба відвідати музеї поховальних катакомб капуцинів. Капуцини — християнський монаший орден, що був заснований у XV ст. Одразу під монастирем розташовуються катакомби, в яких поховано більш як вісім тисяч тіл. Свого часу вони вважалися найпривілейованішим цвинтарем, тому ховали там вище духовенство та еліту Палермо. Завдяки особливому клімату тіла померлих не розкладалися, а муміфікувалися. Спочатку тіла тримали в спеціальній кімнаті кілька місяців, а потім омивали трупи оцтом та вдягали в найкращий одяг. Когось навіть, за його заповітом, нащадки переодягали. Якісь покійники лежать у трунах, але більшість розвішено по стінах катакомб. Серед мерців є й муміфіковані діти. Одне з найвідоміших та наймоторошніших тіл — дівчинка Розалія Ломбардо, яка померла від пневмонії на початку ХХ ст. Тіло зберігається в саркофазі вже майже сто років, але на ньому досі є ідеальна шкіра, біляве волосся та навіть вії.
Загалом, за два тижні на Сицилії ми встигли набратися вражень. І знову мріємо про подорож за розумні гроші.
Почати свою мандрівку ми вирішили ще двома днями в Польщі. Зі Львова до Жешова доїхали автівкою за трохи більш ніж 700 гривень. Водія, який, власне, того дня їхав до Польщі, також знайшли через інтернет на сайті «Блаблакар». Так їхати комфортніше, швидше та й майже однаково за ціною.
У сусідньому зі Львовом Жешові ми зупинилися не просто так. У маленькому містечку кілька років тому встановили світломузичний фонтан. Безкоштовні вистави відбуваються лише влітку на вихідні. Й одна з них, на яку потрапили, перевершила усі наші сподівання. Світлолазерне шоу, вдало підібрана музика, актор і навіть додаткові спецефекти дійсно приємно вразили.
Територією Польщі найвигідніше та найкомфортніше пересуватися перевізником «Польський бас». Якщо ретельно пильнувати за тим, коли відкривається продаж квитків на їхньому сайті, то перший квиток продається за один злотий, плюс іще злотий за резервування. Ми придбали всі свої квитки за ціною 5 злотих.
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
