Бацька уп’яте

Громадяни Білорусі минулої неділі обирали президента. 61-річний Олександр Лукашенко зранку проголосував на виборчій дільниці у супроводі сина, який і вкинув бюлетень до урни. Несподіванки не сталося. Після 21 року на вищій державній посаді нова перемога «вічного Луки» стала його п’ятим поспіль президентським мандатом. Утім у цьому мало хто сумнівався як всередині країни, так і за її межами. Отже, «лукашенщина» триватиме наступні п’ять років. За попередніми даними ЦВК країни, за Лукашенка проголосували 83,49% виборців.

Щоб надати виборам видимість «демократичних та альтернативних», до них були допущені троє технічних кандидатів. Як повідомила голова Центрвиборчкому Лідія Єрмошина, за кандидата у президенти Тетяну Короткевич, активістку кампанії «Говори правду!», проголосувало 4,42% виборців, за голову Ліберально-демократичної партії Білорусі Сергія Гайдукевича — 3,32%, за голову Білоруської патріотичної партії Миколу Улаховича — 1,67% виборців. Проти всіх проголосувало 6,4% виборців. Попри заклики опозиції бойкотувати вибори, явка становила 86,75%. Лідери білоруської опозиції Микола Статкевич, Володимир Некляєв та Анатолій Лебедько назвали вибори президента Білорусі «спектаклем» і сказали, що не визнають результатів голосування.

Уже недільного вечора центром Мінська пройшла колона протестувальників, незгодних із результатами виборів. Приблизно півтори сотні активістів зібралися на Жовтневій площі й вирушили пішою ходою до площі Незалежності, де акція закінчилася спільною молитвою. За попередніми даними, поліція склала щодо трьох осіб протоколи про адміністративні правопорушення.

Навряд чи голосування було вільним або справедливим, але після тривалого перебування при владі домінування Лукашенка є настільки очевидним, що він, імовірно, виграв би вибори навіть, якби вони були справді чесними. На Заході президента Лукашенка зневажають, а Росія його терпить, зціпивши зуби, однак його авторитарний режим і надалі є міцним. Колишній директор радянського радгоспу використовує суміш хитрості та брутальної сили для утримання своєї влади в невеликій країні, що затиснута між Заходом та Сходом, констатує «Радіо «Свобода». Від моменту приходу до влади в 1994 році Лукашенко утиснув у повноваженнях парламент, приглушив ЗМІ, змусив політичних опонентів або піти в маргінес, або просто емігрувати з країни. Офіційні засоби масової інформації змальовують грубуватого з гучним голосом Лукашенка як суворого, але турботливого батька — «Бацьку» — енергійну людину, якій легко і під час поїздок полями та підприємствами, і при збиранні бульби, і навіть на хокейному майданчику.

На зовнішньому фронті Лукашенко вміло маневрує між Заходом та Москвою, яка переважно і була спонсором його радянського типу економіки, який дозволяє тримати Білорусь, що межує з трьома членами НАТО та Росією, у своїй орбіті. Але для значної кількості білорусів Лукашенко уособлює стабільність, пояснює Олег Манаєв, один із засновників першої незалежної політичної партії в Білорусі та засновник Незалежного інституту соціально-економічних i політичних досліджень. «Він дав цій більшості деякі речі, певну стабільність навзамін лояльності, маргіналізуючи водночас по максимуму тих, хто йому протистоїть», — сказав Манаєв в інтерв’ю «Радіо «Свобода».

Свого часу Лукашенко відмовився від так званої «шокової терапії» — пакета реформ, який пропагував Захід для підйому занепалих комуністичних економік, але якому опиралась більшість людей у колишніх радянських республіках. До певної міри економічна модель Лукашенка спрацювала. Між 2001-м та 2011 роками білоруська економіка була на підйомі, зростаючи щороку в середньому на 8 відсотків. Це зростання усунуло проблему загального зубожіння, і дані Світового банку вказували на зменшення кількості людей за межею бідності з 30 відсотків у 2002 році до приблизно 11 відсотків у 2006-му. А в 2010 році ця кількість зменшилась удвічі — до 5,2 відсотка. Але від початку глобальної економічної кризи в 2008—2009 роках білоруська економіка зазнала значного спаду, а Світовий банк передбачає падіння і в наступних роках. Незважаючи на невтішні економічні новини, Лукашенко продовжує користуватися сильною підтримкою, згідно з соціологічними опитуваннями.

Частково це пояснюється здатністю Лукашенка переводити стрілки за економічні негаразди на інших. У грудні минулого року він здійснив одну з найбільших урядових перестановок останніх п’яти років, звільнивши прем’єр-міністра, голову Центробанку та низку інших чільних урядовців. Одночасно Лукашенко вправно «прибрав» своїх опонентів. Його звинувачують у зникненні чотирьох критиків його режиму в 1999—2000 роках.

Із допомогою державних ЗМІ Лукашенко розпалив страхи населення щодо можливості насильства в Білорусі, яке може перекинутись iз Росії, що мала досвід конфлікту в Чечні, та бомбових нападів ісламістів. Він створив собі імідж лідера, який гарантує безпеку своєму народові. Позиції Лукашенка були зміцнені навіть українським Майданом. «Більшість білорусів розглядали Майдан як хаос, розрив соціальної структури і — що більш важливо — загрозу їхній власній безпеці», — пояснює вже згаданий Олег Манаєв. Побоювання такого безладу створили в Білорусі «справжній попит на стабільність, на тверду руку», пiдтверджує його думки білоруський політичний експерт Валерій Карбалевич.

Конфлікт у сусідній Україні був також своєрідним даром Лукашенкові. Білоруський лідер виступив у ролі господаря мирних переговорів, на які прибули лідери України, Франції, Німеччини та Росії. Це дало йому можливість змалювати себе в ролі державного мужа. Російська агресія в Україні дала можливість Лукашенку набрати балів усередині країни та в очах Заходу за рахунок Путіна, надто ж коли Лукашенко заявив, що білоруси будуть захищати кожен клаптик своєї землі, якщо зазнають нападу. Це також допомогло Лукашенкові налагодити зв’язки із Заходом, де багато хто називає білоруського лідера «останнім диктатором Європи». А 23 серпня Лукашенко звільнив з-за ґрат шістьох опозиціонерів — цей крок привітали США та Євросоюз.