Якщо без кулакiв...

Останнім «шедевром» вітчизняної законодавчої думки стало встановлення мінімального відсотка присутності жінок у передвиборчих списках політичних партій.

Це мало певний сенс за часів СРСР, адже не було жодної різниці в тому, хто буде голосувати за вказівкою компартійних бонз — жінки чи чоловіки. У часи ж демократичного устрою держави це виглядає безглуздям.

Прибічники лімітованої гендерної рівності наполягають на тому, що жінки в парламенті не будуть битися і взагалі будуть приймати більш миролюбні та виважені рішення. Наведу лише кілька прізвищ таких нібито лагідних депутаток, щоб від цієї теорії не залишилося й каменя на камені: Тимошенко, Александровська, Вітренко, Калетник, Герман, Самойлик, Бондаренко, Кужель, Ващук, Засуха, Герега. Погодьтеся, навіть цих прикладів достатньо, щоби зрозуміти, що це зовсім не виняток.

Є й такі апологети політичної гендерної рівності, які стверджують, що жінки менш схильні до зради взагалі і політичної зокрема, а тому чим більше в нас буде депутаток, тим менше буде «тушок». Тут слід нагадати те, з якою впевненістю у своїй правоті та невимушеністю зовсім недавно Ганна Гопко та Вікторія Пташник зрадили внутрішньофракційним домовленостям парламентської фракції «Самопоміч», аби зрозуміти те, що й це припущення йде від лукавого.

Але безглуздий закон усе ж було прийнято, і тепер наш і без того вельми неякісний за своїм складом депутатський корпус стане ще більш сумнівної якості, бо він суттєво поповниться депутатами всіх рівнів, головною перевагою яких перед іншими буде лише приналежність їх до жіночої статі.

Посилання ж тут на країни Заходу також розраховані на тих, хто про ті країни знає недостатньо. Так, там і справді значно більше жінок-депутатів і міністрів. Але це обумовлено, на мій погляд, не квотами, а речами значно більш прозаїчними й такими, що стосуються всіх жінок у країні, а не лише політиків.

Такими, як, наприклад, кримінальною відповідальністю працедавців перед законом, який суворо переслідує будь-яку дискримінацію жінок в оплаті їхньої праці чи при влаштуванні їх на роботу. Або наданням декретних відпусток батькам-чоловікам після того, коли їхні дружини вже скористалися своїми частинами тих відпусток. Про ці підвалини гендерної рівності наші законодавці чомусь не згадують, а дарма, бо саме вони й породжують справжню рівність статей у країнах Заходу, де жінка на вищих державних посадах не виняток, як у нас, а норма.

Рівність же за політичними квотами з тієї самої опери, що й вільний продаж короткоствольної вогнепальної зброї: мовляв, приймемо один закон — і відразу ж заживемо, як у Штатах, Швеції чи Швейцарії. І як тут не згадати класичний вислів про те, що саме благими намірами вимощена дорога до пекла!