«Після перемоги Євромайдану думав, що мене звільнять з-під варти наступного дня»

Селяни ховали своїх дітей і родини ...

Зневірені селяни стали від біди подалі ховати своїх дітей, а найближчі соратники Бурденюка — і родини. На звернення до міліції — реакції жодної.

Апогею конфлікт досяг 30 липня 2013 року. Багаторічний партнер Руслана прибув до його центрального офісу в одному з сіл Солонянського району з людиною, яку назвав своїм водієм. Тільки цей водій виявився зі зброєю, якою завдав Бурденюку ударів у груди, живіт, а потім повалив його на землю і, вперши дуло автомата в спину, надів йому наручники. Після цього під’їхали ще два автомобілі, з яких вибігли щонайменше шестеро чоловіків у цивільному. Вони й доставили фермера до... Жовтневого райвідділу міліції Дніпропетровська.

У кабінеті слідчого Бурденюк побачив двох людей, яких раніше бачив на своїх полях. Слідчий пояснював дивне «затримання» тим, що Руслан не відповідав на його телефонні дзвінки та не з’являвся за повістками. Хоча Руслан увесь час перебував у своєму господарстві, оскільки збір урожаю був у розпалі...

Того ж дня увечері слідчий суддя Жовтневого районного суду Дніпропетровська Євген Башмаков виніс ухвалу про взяття Бурденюка під варту. Коли ж повернулися до райвідділу міліції, доведений до відчаю фермер, батько двох малолітніх дітей, вистрибнув із вікна третього поверху. Тільки дивом Руслан залишився живий. Як він стверджує, до такого стану його довели своїми діями правоохоронці. Але самі співробітники міліції стверджують інше: Руслану інкримінували кримінальну відповідальність за... насильницькі дії проти одного зі своїх колег. Цей молодий міліціянт був раніше помічений на полях Бурденюка.

«Сліпа» Феміда

Мимоволі виникає питання: а який стосунок можуть мати співробітники райвідділу міліції в обласному центрі до сільських районів, коли і в самому Дніпропетровську в них роботи непочатий край? Виявилося, скринька відчиняється дуже просто. Бурденюк, опинившись у непростій господарській ситуації, попросив у вищезгаданого багаторічного партнера, який мешкає у Дніпропетровську, кредит у сумі 12 мільйонів гривень. Партнер свої ризики ретельно прорахував і погодився за умови, що Руслан поділиться 50 відсотками частки у двох своїх підприємствах із його рідним братом, який став співзасновником. Як він потім неодноразово зізнається в судових засіданнях, майно оцінив приблизно у суму 5 мільйонів доларів. Отож кредит був забезпечений пристойним «приданим».

Але слідчий Жовтневого райвідділу міліції Ілля Смук за погодженням з прокуратурою на такі елементарні підрахунки не зважив і направив до суду обвинувальний акт стосовно Бурденюка, у якому йому інкримінували... шахрайство. На все інше правоохоронці відверто закривали очі. Навіть на те, що вже через декілька днів після того, як Руслан вистрибнув із третього поверху та балансував між життям і смертю, на одному з його спільних із братом партнера підприємств з’явився... новий директор, а згодом — і на ще одному. І хоча, згідно зі статутами цих структур, їх керівники мають призначатися за обопільною згодою обох співвласників, усе це провернули без відома Бурденюка. Відверто й безцеремонно. Адже директором на одному з підприємств став двоюрідний брат багаторічного партнера.

Ще прозаїчніша ситуація склалася з іншою бізнес-структурою Бурденюка, у якій він залишався одноосібним власником. Коли «тітушки» заполонили поля, на яких Руслан обробляв людські паї, документи цього підприємства викрали. А згодом у відкритому доступі з’явилася інформація про те, що власником підприємства є... бухгалтер багаторічного партнера. Чим не привід згадати заяложену фразу російського телеведучого Кисельова: «Совпадєніє? Не думаю!». При цьому кримінальне провадження за фактом вищезгаданого викрадення документів не закрито дотепер, однак доблесні правоохоронці ніяк «не можуть» виявити, хто ж це зробив!

І в цій зухвалій сваволі та відвертому грабунку серед білого дня ніхто жодного шахрайства і жодного криміналу не побачив! Хоча прізвища всіх фігурантів добре відомі. Дружина Бурденюка Ольга з ніг збилася, написавши більше півсотні заяв про кримінальні правопорушення до органів міліції та прокуратури, але реакції — жодної.

Судова колегія Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська під головуванням судді Сергія Мельниченка на такі вбивчі реалії теж ніскільки не зважала, відмірявши Руслану Бурденюку 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Останнє слід сприймати хіба що з іронічною посмішкою. Бо це майно у Бурденюка вже давно «конфіскували» без будь-якого суду і слідства. І сума віроломно відібраного далеко перевищила вищезгадані 5 мільйонів доларів, якщо до неї додати вартість ще одного підприємства, того самого, де співвласником неждано-негадано стала бухгалтер бізнес-партнера, та нахабно зібраний врожай вже протягом трьох сезонів.

Навіть у часи, коли пріснопам’ятні Віктори — Пшонка і Янукович — з України втікати й не збиралися, Апеляційний суд Дніпропетровської області вирок стосовно Бурденюка скасував. Більше того, обласна прокуратура від обвинувачення під час апеляції фактично відмовилася, побачивши у звинуваченні Руслана не кримінал, а звичайні господарські відносини між бізнес-партнерами.

Справу повернули на новий розгляд до того ж Жовтневого райсуду Дніпропетровська, де її нині розглядає судова колегія під головуванням уже третього судді. А Руслан Бурденюк уже третій рік мужньо заходить, спираючись на милиці, до свого місця за ґратами у залі суду.

«Своєму» судді секретар не потрібен

А нині випливли факти ще цікавіші. Виявилося, що ніякої оперативно-розшукової справи, яка, згідно з Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», має обов’язково заводитися щодо осіб, які ухиляються від слідства чи суду, не було й близько. А постанова слідчого Жовтневого райвідділу міліції про зупинення досудового розслідування і оголошення Бурденюка в розшук, датована ще 10 липня 2013 року, яка невідомо як з’явилася у матеріалах кримінального провадження і немовби стала підставою для подальшого взяття Руслана під варту, виявилася низькопробною фальшивкою, бо відомості про таку постанову мають вноситися ще й до Єдиного реєстру досудових розслідувань, чого зроблено не було.

Більше того, в 2013 році вже діяв новий КПК України, одним із найреволюційніших положень якого стало запровадження автоматизованої системи документообігу суду, покликаної покінчити з тим, щоб під «потрібну» справу підбиралися «потрібні» судді. А за втручання в цю систему передбачена кримінальна відповідальність.

От тільки в Жовтневому райсуді Дніпропетровська ця автоматизована система у справі Бурденюка працювала досить специфічно. Коли треба було постановляти ухвали щодо запобіжних заходів стосовно Руслана, їх продовження, затримання тощо, ця система з дивовижною наполегливістю «обирала» винятково слідчого суддю Євгена Башмакова. Коли ж захист Бурденюка став звертатися до голови суду Вадима Гончаренка із запитами про документальне підтвердження того, що цей служитель Феміди обирався справді чітко до вимог «Положення про автоматизовану систему документообігу» і чи вносилися дані про ці його ухвали до Єдиного реєстру судових рішень України, той почав відповідати банальними відписками, так і не надавши жодного (!) такого підтвердження. А одного разу перестарався настільки, що послався на рішення Ради суддів України від 1 (?) січня 2013 року.

Та й це ще не все. Виявилося, що й судового засідання 30 липня 2013 року, за підсумками якого суддя Євген Башмаков відправив Руслана Бурденюка за ґрати, де він перебуває дотепер, насправді... не було. Адже, згідно з вимогою закону, не тільки автоматизована система має визначати суддю, а й повинні вестися технічний запис і журнал судового засідання, що є професійним обов’язком його секретаря. Так ось захист Бурденюка «розкопав» і те, й інше. З’ясувалося, що в журналі з 12 по 27 секунди технічного запису зазначається, що секретар судового засідання оголошує явку його учасників, як і має бути згідно з кримінально-процесуальним законом, однак в аудіозапису у цей час говорить зовсім не секретар, а... суддя Башмаков, встановлюючи анкетні дані Бурденюка. Тобто безсоромно сфальшовано навіть відсутність у судовому засіданні його обов’язкового учасника — секретаря.

...Після Євромайдану здавалося, що ідеали правової, цивілізованої держави, за яку полягли герої Небесної сотні, тисячі українських воїнів у боротьбі проти російської агресії, у Дніпропетровську почнуть втілюватися в життя з особливим натхненням. Адже завдяки активності громадськості позбулися посад і були притягнуті до кримінальної відповідальності судді Бабушкінського районного суду Микола Бібік і Микола Решетник, які глибокої ночі 26 січня 2014 року відправляли своїми ухвалами за ґрати десятки ні в чому не винних людей, яких у центрі міста виловлювали і хапали «тітушки».

Точно за такими ж сценарієм і схемою раніше був захоплений і відправлений суддею Башмаковим за ґрати (теж глибокого вечора!) Руслан Бурденюк, агроном за фахом, батько двох дітей, який знайшов своє покликання у роботі на землі і дав надію сотням своїх земляків. То чому ж цей маховик сваволі й беззаконня зупинився лише на двох суддях? Чому дотепер залишається на своїй посаді начальник Жовтневого районного відділу міліції Дніпропетровська В’ячеслав Клешня, а суддя Євген Башмаков хоч і не має вже більше року суддівських повноважень, але справно з’являється на пригрітому робочому місці, очікуючи щасливої миті у своєму житті, коли Вища кваліфікаційна комісія суддів України благословить його на те, щоб бути служителем нашої Феміди... пожиттєво? Де ж ота довгоочікувана люстрація хоча б щодо тих, на кому, як кажуть, клейма ніде ставити?

«Коли у Києві переміг Євромайдан, я думав, що мене звільнять з-під варти наступного дня», — говорить Руслан Бурденюк. Бо він справді, як і багато хто з нас, сподівався на те, що, заплативши таку дорогу ціну, Україна дійсно стане іншою...

Тому просимо вважати цю публікацію за офіційне звернення до Генерального прокурора України з вимогою забезпечити правопорядок і законність хоча б в одному окремо взятому районі Дніпропетровська — Жовтневому, а багатостраждального Руслана Бурденюка повернути до своєї родини та рідної землі.