«Рабів до раю не пускають»

У Вінницькому обласному академічному музично-драматичному театрі відкрився 82-й театральний сезон. На цей раз глядачі зможуть насолоджуватися не лише традиційним репертуаром, а також прем’єрою — виставою «Моя прекрасна леді». Поставив цю виставу новий режисер театру, вінничанин Тарас Буга, який раніше працював у Криму.

«Моя прекрасна леді» — це мюзикл на дві дії за п’єсою Бернарда Шоу «Пігмаліон», лібрето та вірші А. Дж. Лернера, музика Ф. Лоу. Історія про професора Генрі Хіггінса, який на спір із другом береться навчити квіткарку Елізу Дуліттл світських манер та правильної вимови. Дівчина виявляється дуже здібною і швидко все засвоює. Але професор усвідомлює, що головне в ній — не хороші манери, а щирість і доброта...

Режисер-постановник свій вибір п’єси пояснює тим, що потрібно подарувати щось хороше та позитивне суспільству, яке стільки вистраждало та виплакало за останній рік.

Сам Тарас Буга у Вінниці недавно. Близько трьох місяців тому він за результатами конкурсу на заміщення вакантної посади режисера-постановника театру імені Садовського отримав цю посаду. До того Тарас Буга був режисером-постановником у театрі російської драми імені Анатолія Луначарського в нині окупованому Севастополі.

Свого часу Тарас уже встиг стати відомим, представляючи Україну на міжнародному фестивалі театральних діячів у Москві. Там він отримав відзнаку як кращий молодий режисер країни. Але, незважаючи на це, нову роботу після Криму йому було знайти складно. Він не цікавив більшість керівників театрального мистецтва України, а до деяких театрів охорона його навіть не пустила. На декілька десятків запитів по всій Україні відгукнулися лише двоє митців — Лесь Танюк із Києва та Віталій Селезньов із Вінниці.

«Але я втішаюся думкою, що таки щось значу в професії, коли мною зацікавилися два таких метри. Пропозиція пана Віталія здавалася мені привабливішою, тому приїхав до Вінниці, де колись народився й прожив перші шістнадцять років», — розповів Тарас.

До переїзду в Севастополь режисер жив разом із сім’єю в Білій Церкві. Переїхав до Криму, бо дружина сумувала за рідною землею. Поселившись у комфортабельній квартирі на березі моря, він разом iз дружиною працював у театрі та не дуже звертав увагу на кримські політичні баталії.

Однак за ті півтора року, що Тарас прожив у Севастополі, в нього було декілька конфліктів з приводу його української мови. Під час анексії Криму Тараса заарештували. У в’язниці не панькалися, а, застосовуючи силу, допитували його щодо проукраїнських поглядів та участі в київському Майдані. Окупанти намагалися «пришити» йому й підривну діяльність. А коли режисера звільнили з в’язниці, то звільнили й з роботи.

Він бачив Севастополь зсередини, а тому розмови про патріотично налаштованих кримчан його не зворушують.

«А чого вони досі сидять в окупації? Страшно зриватися з обжитого місця? Ну, вибачте, я теж не хотів виїздити, втрачати родину, але що ж вдієш — життя бентежне...» — каже Тарас.

Тарас Буга живе в місті, де народився, уже рік. Майже всі його колеги та друзі залишилися на окупованій території, а серед них — третина етнічних українців. Ще до окупації деякі колеги по театру в Севастополі ходили у вишиванках і співали українські піснi, а зараз один із цих колег став художнім керівником та готував захід iз нагоди річниці так званого «освобждєнія Крима». Однак режисер своїх колег не засуджує, бо далеко не кожен може залишити все і почати життя з чистого аркуша. Дружина Тараса, разом з їхнім сином, залишилася на окупованій території, тому що вважає себе патріоткою Криму. Вона кличе чоловіка назад, а він з гіркотою відзначає, що вона не розуміє, чому для нього немає дороги назад.

У вільний час Тарас Буга допомагає вінницьким волонтерам та армії. Мріє про те, щоб до нього в гості приїхав син. Він носить футболку з написом: «Рабів до раю не пускають». Сповідує буддизм і жартома каже про себе, що він буддист ззовні й український націоналіст у душі.