Плакальники в погонах

Якби ще рік тому ми з вами почули звіти численних речників АТО про те, скільки разів безкарно обстріляли наші позиції терористи, то, напевно, припустили б, що це нам почулося або наша психіка настільки перевтомилася, що ми стали сприймати дійсність у якомусь сюрреалістичному вимірі.

А те, що всі ми вже звикли до цього, сьогодні свідчить лише про те, що владні політики вміють переконати нас, що чорне — то є біле, і навпаки.

Так чи інакше, але світова військова історія не знає випадків, коли б упродовж півроку одна воююча сторона обстрілювала іншу, а та при цьому залишалася для неї лише живими мішенями. Я вже писав на шпальтах «УМ» про те, що всі перемир’я у світі закінчувалися до цього феномену вже після першого пострілу з будь-якої сторони.

Ганебне становище наших вояків при цьому виглядає ще більш недолугим, якщо врахувати, що боронять вони на Донбасі рідну землю від місцевих сепаратистів та російських найманців-терористів.

Але апогею та ганьба досягає тоді, коли щодня по всіх телеканалах ми чуємо та бачимо, як кремезні офіцери скаржаться нам на поганих бойовиків, які кілька або кількадесят разів обстріляли українське військо і вбили та поранили при тому певну кількість наших хлопців (які саме тому й постраждали, що не мали наказу вести вогонь у відповідь!).

До цього важко звикнути навіть тим, хто слухає цю ганьбу кожного дня, і можна тільки уявити, що відчувають ті українці в окопах, яким військово-політичне керівництво держави заборонило стріляти у відповідь.

А взагалі-то таку риторику тих численних наших військових прес-аташе можна порівняти лише з протиприродною поведінкою жінки, яка б у прямому ефірі скаржилася на всю країну про те, скільки разів її зґвалтували та яким чином.

Незрозуміло, чому мовчать дружини та матері тих українців, які з волі керівництва нашої держави вже давно перебувають у ролі живих мішеней і невідомо скільки ще будуть перебувати. А от що зрозуміло, так це те, що на таку війну українців зовсім не тягне, про що красномовно свідчать результати останньої хвилі мобілізації. І можна припустити, що й усі наступні її хвилі будуть такими самими, якщо Президент і Верховна Рада ставитимуться до того заклання наших військовиків так само безвідповідально, як і сьогодні.

Неможливо, за всього бажання, уявити собі, щоби якимось подібним чином живими мішенями робили своїх вояків для терористів перші керівники Ізраїлю, США та навіть тієї ж Росії.

І як тут не згадати тогорічний лист Петра Порошенка до редакції газети «Форбс», у якому він наголошує на тому, що є українцем. Тож вочевидь, що назватися українцем та бути ним — зовсім не одне й те саме...