Конверт iз «білим ПОРОШком» у руках пенсіонерів

Вінниччина волею долі стала одним з епіцентрів, що притягує увагу зацікавленого світу. Адже вона пригріла та виколихала у тепличних умовах нинішніх поводирів держави. І сама ж тепер, зрештою, як і вся держава, попри надзвичайно важку локшину, зліплену з риторики високопосадовців, на вухах та полуду на очах вибирається з-під власних брил та завалів, що застрягли у свідомості.

У спогадах про нещодавнє минуле все пішло шкереберть. Звивисті промови вже давно випрямились, оголюючи головну провідну думку всіх гучних ораторів, що рвалася назовні з потужністю та швидкістю струменя вінницького фонтана «Рошен». А він, як відомо, і не прагне до когось пригорнутися. Думка, можливо, як найщиріше гасло: «Я на світі всіх миліший». Причому і вожді першої лінії, і ті, хто стояв за спиною, вдихали й видихали цю мантру, не забуваючи при цьому освідчуватися в коханні своєму народу. На рубежі 2013 — 2014 років.

У пам’яті минулорічних подій на столичній Михайлівській площі залишилось, як збуджені бабусі, які по-своєму, нікого не ображаючи, принижували тодішніх можновладців, поступились місцем молоді. Яскравій, розумній, свідомій. Яка вміє висловлюватись конкретно і закликає до спокійних і зрозумілих людських кроків.

«Спочатку намітились торжества, потім арешти»

(«Той самий Мюнхгаузен»)

У Вінниці ж процес повернення до активного, публічного політичного життя активістів пенсійного віку останні півроку відродився. Можна впевнено стверджувати, що весь цей період пенсіонери тут були провідною політичною силою. Відповідь на цей, можливо, чийсь подив досить чітко дає звернення вінницького Майдану до Президента: «Пане Президенте, чому реформи та люстрацію замінено безглуздим популізмом та політичними репресіями? Убивці Небесної сотні досі не затримані, натомість каральні органи переслідують патріотів, які спроможні боротися не тільки з Кремлем, а й iз внутрішнім ворогом!

Рука Москви — це нелюстровані судді, здичавілі прокурори, мстиві міліціонери та чиновники-казнокради, які продовжують грабувати українців та репресувати патріотів.

Прикро, що влада усуває можливих конкурентів, людей, які знають про неї усю правду. Прикро, що Ви забули, хто Вас привів до влади?

Бійці Андрій Медведько, Денис Поліщук, Юрій Павленко, тендітна Віта Заверуха та десятки інших націоналістів уже перебувають за ґратами. Сьогодні прийшли по них, а завтра на їхньому місці може опинитися кожен із нас!

Вінниця та Київ сформували вертикаль політичних репресій!

Кожен із нас сьогодні може потрапити за ґрати і не отримати права ні на справедливе слідство, ні на справедливий суд.

Влада закриває патріотів, дискредитує добровольчий та волонтерський рухи. Абсолютно нічого не змінюється: ті самі обличчя на посадах, та сама корупція, гальмування реформ та iгнорування вiйни.

Підробка ДНК-експертиз, кремезні менти-потерпілі, свавілля слідчих, ігнорування показів свідків, закриті судові засідання, брехня з телевізійних екранів та досудові вироки від міністра «Фейсбуку» — це називають режимом Порошенка!

Пане Президенте, ініціюйте звільнення міністра репресій та «Фейсбуку» Авакова.

Аваков — це саботаж розслідувань злочинів проти майданівців, про що неодноразово заявляли західні партнери.

Гарантуйте здійснення люстрації — докорінного очищення влади!

Адже Вінниччина кишить ригошоколадними союзами, досить шукати підтримки у внутрішніх ворогів!..»

Незаплановане приземлення

Чи подібні звернення, а за ними й настрої, якось можуть нашкодити іміджу Президента? На перший погляд, перебуванню Петра Порошенка у кріслі глави держави нічого не загрожує. Трохи погроз від друзів Коломойського, гнівна риторика радикалів — але не більше. Навіть Путін не чіпає завод Порошенка в Росії.

І хоч ситуація зовні виглядає спокійною, окремі тенденції вказують, що привід для тривог та серйозних міркувань усе ж є. І не тому, що партія Порошенка виявилася фікцією, яку на місцевих рівнях розгледіти було дуже важко. Ну, окрім Вінниччини, звісно. «Солідарність» тут то вилазила із забуття, то знову десь ховалася. Але цей запасний аеродром у вигляді власної партії Петро Олексійович завбачливо розбирати не став. Бо тепер цей запасник згодився у нових передвиборчих реаліях iз новим трендом «Солідарність — УДАР», у потрібний момент додавши форсу та значимості. Однак зведенюки в новій зграї облизуються не по-дитячому. Занадто багато зібралося доброхотів, котрі мріють зробити Батьківщину кращою, а власний гаманець круглішим.

Тривоги додає останній замір рейтингу симпатій вінничан (а отже, у середньому так виглядає соціологія загалом у державі) на замовлення влади. Результати змусили небожителів ввімкнути гравітацію.

Отже, перше місце у президентської «Солідарності» — 20%. Друге — в «Правого сектору» — 17%. Третє і четверте, відповідно, зайняли — радикали Олега Ляшка та «Самопоміч». Зважаючи на замовників подібного дослідження, є великі сумніви, що насправді «Солідарність» узагалі ввійшла в першу п’ятірку. Ймовірніше, лідери — таки «правосєки». Турбуватися є чому — це стовідсоткова демонстрація радикалізації суспільства в окремо взятій провладній області.

Звісно, реакція, а за нею дії не забаряться. Так само, як і після визначення рейтингу можливих кандидатів на крісло мера у Вінниці. Оскільки той замір показав довіру вінничан до ставленика екс-мера Володимира Гройсмана на рівні статистичної похибки, то одразу ж одна лояльна до спікера служба на замовлення симпатизуючого Володимиру Гройсману інформагентства, зробила власний замір. І, за його результатами, думки вінничан, котрих можна вважати політичними експертами, на боці саме нинішнього в.о. міського голови Вінниці Сергія Моргунова. Паралельно в кількох центральних виданнях вийшли інтерв’ю спікера Гройсмана, де він підкреслює виняткову професійність та перспективність Моргунова. Ніхто не сперечається. Команда Володимира Гройсмана, котру він зібрав навколо себе у Вінниці, дійсно достатньо фахова. Однак за кулісами цих ігор, окрім груп нардепа Домбровського та голови ВР Гройсмана, залишається ще одна потужна команда впливу на вотчині Президента, котра не скидає із себе затишного мундиру «сірого кардинала», — група, яка привела молодого Олексія Порошенка спочатку в крісло депутата Вінницької обласної ради, а потім — і в парламент. Останнє слово за нею. От чому в області, як вважають місцеві експерти, майже не було кадрових «потрясінь».

Проте Вінниччина — не байдужий регіон. З елементами фронди, зі спрямованістю в соціальний захист. Тому тут довгі роки підтримували «Батьківщину». Розчарування призвело до того, що мешканці Поділля знову в очікуванні радикальних змін.

Чи сміє хто заперечити те, що мріється людям, багато разів обдуреним, нарешті зажити якимось упорядкованим життям, так, щоб зникло відчуття огиди, закони, врешті, стали міцнішими за чиюсь невгамовну жадібність, а ми в черговий раз — не масовка у чиємусь драматичному сценарії. А наші голоси знову не скуплять олігархи через свої партії.