Іграшка в портфелі

«Як пережити перші тижня вересня — не знаю, — ділиться знайома. — Старша донька цьогоріч переходить до середніх класів, менша йде в перший клас. Останній час — увесь на нервах: хвилююся, як воно буде... Здається, менша зовсім не готова до школи». Початок вересня — прогнозований стрес як для малюків, які вперше сядуть за парти, так і для їхніх батьків, яким доведеться освоїти таку важливу науку адаптації до нових умов. Для вчителів цей період також непростий і відповідальний: знайти підхід до кожного учня, «навчити вчитися». Психологи, педіатри застерігають: головне — не забувати про зваженість і почуття міри.

Шість іноземних мов — а не занадто?

Готовність дитини до школи психологи і педагоги визначають насамперед тим, наскільки вона бажає йти до навчального закладу. Є також певні параметри інтелектуальної, соціальної та психофізіологічної зрілості дівчинки чи хлопчика. Для того аби дитина, переживши ажіотаж 1 вересня, могла підтримувати в собі його настрій бодай до моменту переходу в середню школу, необхідні спільні зусилля — і сім’ї, і громадськості, і, звичайно, школи. Багато в цій ситуації залежить від батьків, адже насамперед вони готують дитину до школи. Психолог Ірина Шапошникова радить мамам і татам бути пильними, особливо впродовж першого періоду навчання. Якщо раптом після того, як мине адаптаційний період (а це перші два-три тижні), батьки помічають, що в дитини виникли проблеми зі здоров’ям — погіршився сон, втрачається апетит, треба відразу ж звертатися до шкільного психолога, лікаря. І тут уже, зазначає пані Ірина, потрібне колегіальне рішення педколективу — чи залишати дитину далі в школі.

У малюка, який іще вчора безтурботно бавився в пісочниці й «досліджував» калюжі, а нині має опановувати непросту науку спілкування з однокласниками та вчителями, призвичаюватися до нового режиму дня і разом зі шкільною формою приміряти новий соціальний статус — «учень», — виникає цілий спектр емоцій. Хоча серед дітей є такі, що вже у п’ятирічному віці готові йти до школи. Лікар-педіатр Алла Дума нагадує про велику кількість методик, за якими малюка починають активно розвивати буквально з пелюшок. Більшість із таких вундеркіндів до п’ятирічного віку приходить iз певним вантажем знань, уміє читати, рахувати, навіть говорити іноземною мовою. «Популяція дітей, які зараз народжуються, дуже розвинена, — вважає лікар. — «Гальмувати» їх розвиток ми не маємо права так само, як і помилково «підганяти» цей процес. Однак хочу застерегти батьків від того, що не варто шестирічній дитині, скажімо, давати шість факультативів з іноземних мов — вона може не впоратися з таким навантаженням». Фахівець наводить невеселу статистику: тільки 30% дітей, які йдуть до школи, належать до першої групи здоров’я. Інші 70 відсотків — хворі. А кількість старшокласників, які мають хронічні захворювання, прогресує з кожним роком. «Першокласники починають хворіти найчастіше тому, що не мають змоги проводити на свіжому повітрі достатньо часу, відпочивати. З іншого боку — як відмовитися від вимог часу? Адже коли дитина не буде володіти всіма навиками, які вимагає від сучасної людини технічний прогрес, вона просто випаде з соціуму», — наголошує Алла Дума.

Дитинство після першого вересня не закінчується

Для першокласника дуже важливо безболісно перейти від ігрової до навчальної діяльності. «Враховуйте побажання дитини, — радить Ірина Шапошникова. — Адже до школи йде ваша дитина, а не ви. Тож варто дослухатися, який вона хоче портфель, яка форма їй більше до вподоби. І якщо ваш малюк хоче взяти з собою до школи щось нестандартне, скажімо, маленьку іграшку, — дозвольте їй. Батьки помиляються, намагаючись навіяти дитині, що відтепер вона стає дорослою. Дитинство після 1 вересня не закінчується. Цей процес довготривалий».

Зрештою, не кожна дитина готова в шість років сісти за парту. Як наголошують педіатри, деяким дітям необхідно продовжити період, коли вони залишаються малюками, коли ігрова діяльність переважає навчальну. Хоча те, що малюк нині йде до школи в шестирічному віці, пані Шапошникова називає штучно нав’язаною нормою. Проте й переживати, що дитина «не дограє», не варто — вона своє «добере», якщо фізіологічно готова до навчання в школі.

Перше вересня — стрес не тільки для дітей, а й для вчителів. «Усі говорять про те, як адаптувати дитину до навчального процесу, а як на мене, вчителі також потребують психологічної підтримки. Переважно йдеться про те, що вчитель має знати і вміти масу всього, а ніхто не думає, як йому з цим упоратися — зі своїми знаннями, навиками, запитами сучасного життя. «Завдання вчителя — надскладне: перебувати між Сциллою і Харибдою недосконалої освітньої системи, високих вимог батьків, непростих характерів дітей, — вважає психоаналітик Світлана Уварова. — Іноді емоційна сфера педагога не витримує навантажень. Адже вчитель — це мати для всіх дітей, які є в класі».

До речі, вчителі, які багато років працюють у школі, випускаючи четвертий клас, не завжди хочуть брати під свою опіку шестиліток. Адже, як вважають психологи, «класична» семирічна дитина, потрапляючи в нові умови, сприймає їх адекватно. Вчителі нарікають, що з сучасним першокласником доводиться насамперед гратися, а не кожен учитель, який звик спілкуватися з дітьми як із дорослими, до цього готовий.

«Те, що майбутній першокласник навчився рахувати до 100, знає столиці європейських держав, уміє читати — це все зайве, — переконана столичний педагог Наталія Коваль. — Дитина, яка звикла до свободи, має висидіти 30 хвилин уроку. Це перший серйозний бар’єр, який доводиться долати малюку. Мені незрозумілий підхід, що в класі має бути 30 дітей, бо інакше його не відкриють. Як на мене, клас шестиліток мав би складатися з десяти, максимум 15 дітей, тільки тоді можна організувати збалансований навчальний процес». Пані Наталія на власному досвіді пересвідчилася — для дитини в шестирічному віці школа часто стає шоком. Іншим незвичним моментом для дитини стає спілкування з однокласниками. Крім того, його, спілкування разом із відпочинком необхідно «втиснути» в короткі хвилини перерви між уроками. І так — щодня.

Не критикуйте школу при дитині!

Батькам, які прагнуть безболісно пережити з дитиною «шок 1 вересня», Наталія Коваль радить... самим полюбити школу, в яку вони віддали свою дитину. У жодному разі не можна дозволяти собі некоректних коментарів про школу та її вчителів, особливо у присутності дитини. Дитині важко відразу сприйняти авторитет учителя. Тому якщо мама підтримуватиме педагога, доньці чи сину буде набагато легше ввійти в нову життєву ситуацію. Не залишайте дитину на самоті, навчайтеся разом із нею і робіть трохи більше, ніж дає вчитель. «Я працювала з дітьми, якими опікується дуже багато гувернанток, нянь, репетиторів, — ділиться пані Коваль. — Однак тільки мама має сама показати, що їй процес навчання дитини важливий і цікавий. Тоді це буде цікаво й дитині, і вона ходитиме до школи з задоволенням».

Діти, виховані нянями, більш самостійні, каже Алла Дума. І хоча це важлива якість, та все ж... «Дуже важливо, щоб зв’язок дитини з мамою не переривався так різко. Підіть із дитиною до школи, приготуйте сніданок не нашвидкуруч, а з любов’ю. Це ж просто — полюбити свою дитину більше, ніж роботу», — переконана педіатр.

Більшість дітей, які йдуть до школи вперше, психологічно не готові пережити такий стрес — вони не розуміють, в який «вулик» потрапили, кажуть психологи. А накопичення стресів ні до чого доброго не приводить. Батькам, які віддають шестирічну дитину до школи, важливо пам’ятати, що навчити читати й писати малюка — це ще не все. Дитину треба підготувати насамперед психологічно, привити вміння спілкуватися, навіть гратися, збагатити її обсяг уявлення про навколишній світ. Тоді рубікон 1 вересня малюк здолає легко і природно.

ПРЯМА МОВА

Уляна Лущик, лікар-невропатолог, доктор медичних наук:
«Внутрішній світ дитини? Батьки часто не знають, що це таке»

— Сучасні діти дуже вразливі. Вони сприймають багато різноманітної інформації, дивляться безліч фільмів і вже у шість років аналізують процеси глобального значення. Вони важко переживають родинні драми, осмислюючи їх зовсім інакше, ніж дорослі. Для нас не дивина, коли вчитель зовсім не знає внутрішнього світу дитини. Не знають його нерідко і батьки. Дитина ж бачить шляхи вирішення тих проблем, що її непокоять, по-своєму. І от сьогодні вона замкнулася в колі цих проблем, а тато й мама того не помічають.

Батьки мають так налаштовувати дітей, аби ті не соромилися, якщо вони чогось не знають. Учитель просто не в змозі дійти до кожного, якщо в класі тридцять або більше дітей. Крім того, програми в молодших класах надзвичайно насичені. Іноді навіть доктор фізико-математичних наук не здатен пояснити дитині, яка навчається в першому або другому класі, як виконати домашнє завдання з математики згідно з алгоритмом, викладеним на уроці. Школярі засвоюють у школі масу інформації, яка навряд чи знадобиться їм у житті, і не одержують простих практичних знань, потрібних повсякдень. Унаслідок цього мозок перевтомлюється, і дитина втрачає інтерес до навчання. У неї зникає бажання ходити до школи, бо вона не розуміє, для чого вчиться.