Бібліотека у Запитові об’єднує значну частину сільської громади. (автора.)
Далеко не кожна бібліотека може похизуватися тим, що її читачами є більшість мешканців селища. А от запитівська може, адже нараховує більше 1300 користувачів. Більше того, навколо місцевої «книжкової домівки» обертається життя громади. Навпроти двоповерхової будівлі встановили кілька гойдалок для дітей і насадили квітів, саме на цьому подвір’ї найчастіше відбуваються різні місцеві концерти.
«Раніше наша бібліотека розташовувалась у малесенькому приміщенні, яке взимку доводилось опалювати дровами чи торфом, — розповідає бібліотекар Леся Петрина. — Читачі, звичайно, були, але молодь не часто заходила. Тепер же, у робочі дні, вільних місць на лавках не знайдеш». Окрім, як і належить, літературу почитати, сюди приходять «посидіти в інтернеті», попитати офіційну інформацію, пограти в «ГО», поспівати, потанцювати і навіть позайматися фітнесом.
А почалося все з того, що селищний голова, Юрій Федейко, вирішив знайти односельчан у Сполучених Штатах. «Я деякий час працював у Чикаго, потім повернувся додому і став селищним головою, — розповідає Юрій Федейко. — І вже як селищний голова написав замітку в одну з газет Чикаго, мовляв, шукаю односельчан. Так ми знайшли українсько-американський благодійний фонд і Михайла Бойка, який, власне, і вирішив допомогти фінансово батьківщині».
Що саме будувати, вирішували не довго, адже пан Михайло зі свого дитинства добре запам’ятав те, як важко доводилось добувати будь-яку книжку і як далеко по неї треба було ходити. Тому в 2004 році в селищі почали зводити нову бібліотеку. На жаль, Михайло Бойко її так і не побачив, помер наступного, 2005, року. На урочисте відкриття в 2008 р. приїздили вже його діти та онуки. В бібліотеці про родину-благодійників не забувають: на стінах розвішені портрети, на книжкових полицях — робота Михайла Бойка, книжка його авторства про рідне селище.
«Крім того, ми постійно підтримуємо зв’язок з родиною Бойків через інтернет, — продовжує бібліотекар. — Крім будинку для бібліотеки, вони оплатили дві степендії для талановитих дітей iз Запитова на здобуття освіти в Українському католицькому університеті на факультеті теології. Саме на такому факультеті колись мріяв вчитися їхній батько, але здійснити мрію не мав грошей».
Через родину Бойків знайшлася в Сполучених Штатах вдова колишнього директора місцевої школи. Чоловік, який змушений був емігрувати до Сполучених Штатів, до кінця життя збирав бібліотеку україномовних книжок чи книжок про Україну. Після його смерті вдова передала до місцевої бібліотеки чимало рідкісних екземплярів україномовних книжок, що виходили у різних світових видавництвах. Зокрема, на місцевих полицях стоять томи творів Івана Франка, що були надруковані в Нью-Йорку в 1956 році, Тараса Шевченка (в Чикаго 1959) та Миколи Хвильового ( Торонто, 1986 рік)
Обживалися в новому приміщенні не довго: вже через два роки бібліотекарі подали заявку на конкурс проектів програми «Бібліоміст», де можна було виграти комп’ютери.
«У своєму обґрунтуванні, коли пояснювали, чому нам потрібні комп’ютери, ми спиралися на проблему «соціальних сиріт», яких у селищі, на жаль, багато, — розповідає пані Петрина. — Батьки виїхали на заробітки за кордон, а діти лишилися вдома. Тож інтернет як засіб спілкування нашим родинам дуже допоміг. І в 2013 році ми отримали чотири комп’ютери з мережевим обладнанням до них від проекту. Вони користуються шаленою популярністю, ми навіть список ведемо, хто за ким у черзі стоїть. Виділяємо по годині на кожного користувача. З появою інтернету почали записувати наші «історії успіху».
Через сайти з вакансіями працівники бібліотеки знайшли своєму односельчанину роботу. Старшому дідусеві допомогли зв’язатися з його рідним братом, який зараз опинився на окупованій території в Донбасі. Старенький не може приїхати до родича на Львівщину через свій поважний вік (75 років). Бібліотекарі ж знайшли банк, через який дідусеві вдається передавати гроші своєму брату, бо той не отримує пенсії.
«Часто в нас буває Тетянка, яка займається манікюром, — продовжує пані Леся. — Вона в інтернеті замовляє лаки та все потрібне для роботи, дивиться різні майстер-класи. А цього року зареєстровувалась у нас на ЗНО, бо вирішила здобувати вищу освіту».
Аби ефективніше працювати, біліотекарі проходили різні комп’ютерні курси і навіть їздили до Польщі, де їх вчили електронного самоврядування. Тому тепер у бібліотеці працюють над тим, щоб стати центром, де надаватимуться такі послуги.
«Звичайно, ми не можемо видавати довідки чи затверджувати якісь документи, — продовжує бібліотекар. — Проте до нас звертаються люди, коли їм потрібна консультація. До прикладу, молоді батьки приходять дізнатися, які документи треба зібрати, аби оформити допомогу на дитину, чи односельчани цікавляться, які документи зібрати, щоб податися на отримання субсидій. Річ у тім, що від нас до районного центру, куди, власне, і треба їхати здавати документи, доводиться добиратися півтори години, ще й з двома пересадками. Зрозуміло, що нікому не хочеться по кілька разiв їздити, бо зібрали не всі папери. Ми ж, у бібліотеці, збираємо всю потрібну інформацію з офіційних джерел на сайтах, а коли виникають питання, то телефонуємо в держустанови і все з’ясовуємо. А зараз думаємо, як втілити в життя черговий проект — юридичні консультації».
Зараз працівники бібліотеки беруть участь в освітньому проекті «Знайомство з правами людини», організатором якого є Львівський регіональний тренінговий центр обласної універсальної наукової бібліотеки і його керівник — Олена Шматько. Учасники Гельсінської спілки з прав людини розповідають про найпопулярніші юридичні проблеми, на які натрапляють люди, і способи їх вирішення. Працівники запитівської бібліотеки вирішили скористатися шансом і запросили правозахисників на консультацію в селище. Наразі запитівщани готують питання лекторам, бо зустріч запланована вже на вересень.
Крім того, у приміщенні бібліотеки постійно працюють одразу кілька гуртків для людей будь-якого віку. Дітей дошкільного віку та учнів початкових класів навчають мистецтва виготовлення квітів із гофрованого паперу. Для учнів середньої школи працює гурток «ГО». «Наш односельчанин Володимир Вишневський зі своїми товаришами — великі прихильники цієї гри, — розповідає Леся Петрина. — Друзі до нього зі Львова приїздять, і вони годинами тут грають, часто влаштовують різні турніри. Залучили і дітей, яким припала до смаку китайська настільна гра».
У великому залі на другому поверсі — танцювальний гурток, а опісля в зал приходять жінки, аби позайматися аеробікою. Збираються в бібліотеці й старші газдині, які разом обговорюють нові рецепти чи вишивають.
Незабаром у запитівській бібліотеці будуть вести електронну чергу в місцевий Центр розвитку дитини. До нього мріють віддати своїх дітей батьки з усіх навколишніх сіл. Та й недарма, адже звичайний дитячий садочок перетворили на центр розвитку дитини, а цього року утеплили так, що ніякі морози не страшні.
«Свого часу уряд дав можливість перетворити дитячі садочки на центри розвитку дитини, — розповідає селищний голова Юрій Федейко. — Ми скористалися можливістю, як тільки про неї прочитали. Нам вдалося збільшити штат працівників і створити ще одну групу. Тепер у нас працює логопед, яка займається з дітьми, що мають проблеми з мовою. А ще вдалося «вибити ставку» для вчителя англійської мови».
За словами вихователя-методиста Галини Пеленьо, дитячий заклад відвідує 167 дітей і більше ніж з десятьма з них постійно займається логопед. Далі, як розповів селищний голова, випала нагода утеплити приміщення Центру. «Ми виграли конкурс по енергозберігаючих заходах в «Українському фонді соціальних інвестицій», який фінансується урядом Німеччини, — говорить селищний голова. — Щоправда, довелося багато чого виконати, адже, за всіма правилами, дитячі заклади можуть утеплюватися лише мінеральною ватою. Тепер наш садочок, як у шубі, — 15 сантиметів утеплювача. А на гроші, які залишилися від різниці курсу, нам ще вдалося закупити нове обладнання для кухні й кілька гойдалок додати на майданчики».
Це невелике місто у другій половині ХVІ — на початку ХVІІ століття стало поряд із Запорізькою Січчю основним осередком національного відродження України. Такому високому статусу Острог завдячував славетному роду князів Острозьких, що з кінця ХІV до середини XVІІ століть мали тут свою резиденцію. >>
Більшості відомо про так звані місця сили, де неначе б’ють потужні енергетичні джерела Землі та Космосу, здатні впливати на здоров’я і долю людей. Однак не всі вони (особливо наші, вітчизняні) так широко розрекламовані, як, приміром, Гімалаї чи острів Пасхи, Ієрусалим чи озеро Байкал. >>
У Вилковому, на березі Дунаю, стоїть величний пам’ятник — виснажена втомлена людина тримає важкий хрест і незворушно дивиться вперед — там Дунай впадає в Чорне море. Поруч — незвичайної форми човен. >>
Цю місцевість називають реліктовою й унікальною. Її вважають чи не єдиною білою плямою на карті України. Загадкова і неповторна, вона зовсім поруч, в Олевському районі, що на Житомирщині. Поліський Стоунхендж, як його вже встигли охрестити, розміщений усього лише за тридцять кілометрів на північ від райцентру. А подорож туди може перетворитися на мандрівку в часі або в іншу реальність... >>
В історії з географією — свої стосунки. Тож до ще вчора мало кому відомого містечка завтра може бути прикута увага всього світу, а ціла величезна могутня держава з часом взагалі безслідно зникає з карти. Або ось тисячі населених пунктів, які хоч нікуди за сотні років свого існування з географічної мапи не дівалися, але історична значимість їх змінилася кардинально. >>
У селі, відомому завдяки своєму уродженцю П. А. Грабовському, ми побували за кілька днів до офіційних урочистостей. Попри ювілейну дату, свято намічалося скромним. «Завжди одночасно відзначали й день села, і літературно-музичну виставу проводили, і концерт був, — ділиться завідуюча районним відділом культури і туризму Анжела Назаренко. >>
