Математика — поза політикою? (з сайта costua.com.)
Так, і обстрілювали її укри. На запитання, звідки стріляють, відповідала: «ой, з боку кордону звідкись». На запитання «звідки там у Гуковому укри?», робила страшні очі і шипіла «тому, що фашисти!». Бігала до «наших хлопчиків», носила млинчики, адже «у них діди воювали». Розповідала з розчуленням, як «наші хлопчики», які живуть в їхній школі-інтернаті, читають книги. Достоєвського. Ну Бог із ними. Може, у школі-інтернаті для дітей із проблемами зору і слуху і були звичайні книги. Може, й Достоєвський. Може, й читали. Суть розмови не в тому. Ми з нею не спілкувалися півтора року. Сусіди! І тут — дзвінок. В Україну — з вільної ЛеНеРії! Подія! Так, і я вже не «бандерівка», а «Лєночка», що само собою налаштовує на лірично-тролінговий лад.
Ой у місті все добре. Капуста по 10 грн. Помідори — по 13-15 грн. М’ясо — по 250-280 грн. Олія рослинна — по 45 грн. за літр. Хлопчики, молодці! Тримають ціни, щоб соціально незахищені верстви населення могли купити овочі!
Підтакую, мовляв, — так, добре, не те, що у нас! Капуста своя в городі. Якщо не вистачає — на ринку по 3 грн. Помідори, знову ж, свої. Але якщо не вистачає, то по 5-7 грн. І огірки свої в городі, але раптом шо, — то по 5. Але маленькі. Засолювальні. Ті, що по 2 грн., — ті великі, салатні... Загалом, — ведемо світсько-ринковий діалог. І тут, серед овочів, раптом: «Лєночка, Ви ж юрист ?Ой, вас так люди хвалять!.. І тим допомогли, і тим... Мені б пенсію оформити. За вислугою...»
«Ой, що ви! Я так за вас рада! Дожили! Пенсія — це друга молодість. Особливо при ваших цінах. А що у пенсійному говорять? Я ж нових, вільно-новоросько-ленерівських законів не знаю,» — прикро зітхаю, підкреслюючи свою повну необізнаність.
«Кажуть, в Україні треба оформляти, — щебече вона. — Я ж стаж і пенсію заробила в Україні, так що маю право! — голос уже дзвенить праведними новороськими дзвонами. — Новоросія, вірніше, «ЛНР», — молода держава,тому пенсію буде платити вже тим, хто стаж заробив у «ЛНР»...»
«Гаразд! — підтримую сусідчину новину. — Правильно! Мудро! А якщо 20 років — в Україні, а 5 років — у Новоросії, тоді як рахуватимуть?» — запитую її.
«Ось, Лєночка, ви все і зрозуміли. У мене майже увесь стаж — в Україні, тільки рік в «ЛНР». «ЛНР» не може призначити пенсію за вислугою, бо я тут ще не напрацювала стаж. Не будуть же вони мені за рік нараховувати, — співчутливо-праведно розмірковує жаліслива сусідонька. — А в Україні, кажуть, що «ЛНР», не визнають і запис у трудовій книжці за цей рік теж. Мовляв, потрібен український стаж. Що ж мені робити?»
«Виїжджати і допрацьовувати. Пенсійний має рацію. Стаж роботи в невизнаних республіках — це стаж роботи на терористів, Україна його не зарахує», — відповідаю різкувато.
«Як в Україні? — верещить вона, моментально відкинувши святенницькі інтонації. — На укропів працювати, знову на хохляцькій? Дзуськи!»
«Повністю з вами згодна. Це неможливо. Навряд чи українським дітям потрібен такий учитель. Вам потрібно допрацювати стаж у «ЛНР», — спокійно відповідаю. — Це і законно, і правильно, і справедливо. Та й що там залишилося? Ви ж майже півтора року вже пропрацювали!»
«Лєночка, ну ви ж там, в Укро..Україні! Може, можна якось повирішувати ?! Я ж не ображу! Увійдіть у моє становище. Це скільки мені в «ЛНР» працювати, щоб стаж новий заробити ?! До смерті?!»
«Повирішувати?! З укропами? — запитую. — Ні, що ви. Страшні люди! За хабарі руки відрубують і везуть до Коломойського. Не чули? Ні?! Якщо привезти до Коломойського того, хто хабар давав, то хабар віддають тобі вже як заохочення. А ви, до речі, скільки готові дати на «повирішувати»?..»
«Дякую. Я передзвоню!» — сухо. І раптом: «Ви нас ненавидите. Ви всі нас ненавидите!»— кричить вона, зриваючись, у трубку.
«Бог із вами, Зінаїдо Василівно, за що? За що вас ненавидіти? Ви вирішили жити в новій країні. Ми за вас раді. Ми навіть покинули вашу країну, щоб не заважати вам своїм патріотизмом. А нова країна — це нові закони, нові суди, нові пенсії, новий стаж... Ну подумайте, перш ніж кричати. Я права. І пенсійний має рацію. Причому і ваш, ленерівський, і наш, укропський. От без емоцій і чесно дайте собі відповідь на запитання: чому Україна повинна визнати ваш стаж роботи в невідомій світу республіці, яку не визнала навіть Росія? Ви ж самі знаєте відповідь. Чому не зізнаєтеся чесно хоча б собі?»
Вона помовчала. «Нам не пояснили одразу, що так буде. Ми не знали, що стаж не зарахують. І це ви винні. Ви знали, що так буде, і не пояснили!»— крикнула наостанок і кинула трубку.
Так, ми знали. Чому не пояснили? Пояснювали. Доводили. Плакали. Кричали. Тільки нас не слухали, адже ми — укропи. У нас — автоматом ...
Так, шановні панове новоросіянці, ленеерівці та інші вільні від України люди! Стаж роботи на підприємствах «Д/«ЛНР», «Новоросії» та інших бандформувань не зараховується пенсійними управліннями України. А якщо хтось із співробітників «вирішить» — у нас на кожного знайдеться свій «Коломойський».
До речі. Панове укропи, хунто та інші фашисти, котрі люблять свою країну та її бюджет! Зверніть увагу, що співробітники УПФУ, що розташовуються в районі лінії розмежування, потребують додаткового контролю і перевірок за фактом «призначення» пенсій і «зарахування» стажу мешканцям територій, котрі перебувають в окупації!
У Свердловську тим часом почало працювати управління пенітенціарної служби Міністерства юстиції «ЛНР». Набирають на роботу судових приставів із лав екс-ополченців, звільнених у запас. Кажуть, що вже є начальник. Але ще не знають хто. Зараз прийом веде в.о. начальника Олеся Попова. На посаду начальника управління юстиції Свердловська мітить одіозний екс-суддя Ровеньківського суду Олексій Жадан, звільнений з суду за порушення присяги. Він, правда, мітив і на суддю «ЛНР», і, навіть на главу Свердловського суду «ЛНР», але ... не взяли. Кажуть, — занадто великий «хвіст» лівих справ, репутація, мовляв, кульгає.
У місті зараз багато людей не сплачує комунальні платежі. Вихваляються один перед одним у соцмережах заборгованостями від 10 000 грн. Інститут судових приставів у «ЛНР» формують насамперед. Я б на місці боржників, які вірять, що вони не платять із дозволу Путіна, побігла платити. Судовий пристав — ополчурка з автоматом — це круто і безапеляційно.
Із дня на день почне працювати Свердловський міський суд «ЛНР». На роботу виходять три судді: Тетяна Маркова, Галина Новосьолова та Лариса Логвина. Раніше вони працювали суддями і давали присягу Україні. З органів судової влади буквально за місяць перед «новою роботою» звільнилися за власним бажанням. Тетяна Маркова і Лариса Логвина звільнилися без відкриття кримінальної справи за фактом співпраці з терористами і порушення присяги Україні. Кажуть, Вища рада юстиції закрила очі на пізніше звільнення без переведення в Україну суддів з окупованої частини України всього за 20 000 умовних одиниць. Але це говорять. Не впійманий — отже, суддя... Галина Новосьолова тим часом «вирішує» питання зі звільненням і фактично ще вважається суддею Свердловського міськсуду України. І заборгованість, відпускні, допомогу та інші виплати всі ці чудові судді отримали від України в повному розмірі.
Суд працюватиме в режимі розгляду кримінальних справ та адміністративних правопорушень. До згаданих суддів зі стажем найближчим часом приєднаються ще двоє суддів, які буквально за пару місяців перед війною були призначені в цей суд Президентом України на п’ятирічний термін. Освіту вони отримали в Україні.
Мені тут земляки зі Свердловська поставили цікаве запитання: молоді судді, прокурори, міліціонери, вчителі, журналісти, які перейшли на бік «ЛНР», отримали освіту в Україні? Не в СРСР, не в Росії, — а в Україні. То хто і чого їх навчав?..
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
