Одна вулиця, двi реальностi

Свердловськ, Луганщина. Новини мого міста писати все важче. Чому? Просто кожен має своє бачення, точку зору, точку кипіння, тому одна й та сама новина бачиться і переповідається різними людьми по-різному.

Про порядок

Погляд 1: «Наше місто процвітає, скрізь порядок, чистота. Працюють усі комунальні служби. Сміття вивозять. Біля дитячої лікарні відкрили прекрасний парк. Це Ахметов дав ополченцям наказ. У місті немає пивничок, де горланять алкаші. Так добре. Музики взагалі немає. Це так стало тільки при ополченні. Наші хлопці стежать за чистотою і порядком. Ось — укропської влади в місті немає, а ми без них не померли. Немає мера, чиновників, а місто гарне, процвітає. Бордюри побілені, вулиці виметено. Якщо хтось п’є, його одразу забирають в ополчення або в комендатуру. Сміття вивозять безкоштовно. Комунальні платежі скасували за наказом Путіна. Нам тепер краще жити, ніж в Україні. За світло, газ, комуналку ми не платимо. По-перше, ми за це воювали, по-друге, нам же Росія все постачає, ми маємо право не платити. Місто змінилося. Стільки світла в ньому. Дихати легко і вільно».

Погляд 2: «У місті чистота, це правда. Причина? Багато! Ополчурки хапають усіх, хто їм не сподобався або на кого написали заяву, і відправляють на безкоштовні роботи. Так і місто вимели, і бордюри побілили. Дороги, що танками розбили, ремонтують. Каменем або цеглою діри латають. Так і при старому мерові, Шмальцу, робили.

У кафе тиша. Музика рідко і не до ночі. Увечері люди воліють сидіти вдома. Бо можуть просто зайти ополчурки в кафе і всіх похапали просто так. І взагалі, кому ходити в кафе? Тільки тим, у кого є за що. Це ополчення. Багатьом подобається ця тиша. Пам’ятаєш, у нас останнім часом міська влада пивнички відкривала через кожні п’ять метрів? Вже 80 відсотків зникло. Це ось позитив. Пити хто хоче — той п’є. Хто не пив, так і не п’є. Хоча більше бачу питущою молодь та жінок. Баби з пивом і горілкою біля під’їзду — вже норма «ЛНРії».

Місто стало світлішим. Людей мало. Ніби і багато, але мало. Дивне відчуття. Просто всі якось швидко звільняють місто до 16 години. На ринку багато закритих ларків. Магазини працюють. Так. Навіть будматеріали. І вже ювелірку відкривають. І ломбард. І піцерію. Але ... видимість це. Як постановка п’єси. Начебто актори стараються, а глядачі з залу йдуть.

Знаєш, у транспорті багато водіїв принципово припинили ставити «ватяну» музику, типу блатняка, ополчурського військового шансону. Раніше звучав «Владимирский централ», пізніше — «Нас укры метелили «Градом»...» або «За царя, за Россию, за березки седые». Приємно, що в «маршрутках» тиша. Їдуть усі у своїх думках. В одній «маршрутці» шофер класику ставить. І їдеш в місто під Гріга або Чайковського. Ніхто не кричить. Усі слухають. Навіть люди в камуфляжі.

Комунальні служби без дотації ледь живі. Соляру дає ополчення і ДТЕК. Зарплату платять з фонду допомоги РФ у рублях. А якщо Росії набридне нас утримувати? Це питання на вустах більшої частини свердловчан.

Ватяна половина міста ні за що не платить. Для них халява — сенс життя. Хоч за що-небудь, але не платити. Ні комунальні, ні за вивезення сміття, ні за світло, ні за газ. Це біда і Плотницького, і ополчурок. Їм бюджет поповнювати, а їхня армія партнерів репетує «нам все безкоштовно дає Росія!». І не змусять же платити, бо це — їхній електорат.

А ось багато жителів прямо підтягнули комунальну дисципліну. Це патріоти міста. Ті, хто просто за місто, щоб його зберегти і вберегти. Вони і платять сумлінно, і прибирають, і не смітять. Багато людей стало на суботники виходити, квіти садити. Знаєш, по-типу «всім смертям на зло». Квітів багато в місті. Немов усупереч війні.Так що ти думаєш? Ватники намагаються плюнути, накидати сміття, вирвати квіти. Ватників, по-моєму, ненавидять навіть ополчурки. Це — як клініка, як хвороба — халяви і напаскудити.

У місті пил і гар. Пил піднімається з полігонів, де постійно проходять «вчення». Пил здіймається КАМАЗами, які активно тягають вугілля кудись до Луганська.

У Червонопартизанську, коли східний вітер, то купи пилу з «будівництва». На кордоні з боку братньої країни активно зводять бетонні загородження...

Безкарно й активно димлять терикони. Тепер ні влада міста, ні ополчурки, ні Ахметов, природно, не будуть займатися їх гасінням. Запах сірководню пікантно доповнює і наповнює наше життя Пеклом».

Про ДТЕК

Погляд 1: «Якби не Ахметов і ДТЕК, ми б не вижили. Він і податки перший в «ЛНР» став платити, і гуманітарку ополченню привозив. Дуже добре на шахтах до ополчення ставляться, путівки дають у профілакторій. Кажуть, Ахметов викупив наші міста. Слава Богу! Тепер ми будемо продавати Україні та Росії вугілля, а значить, не пропадемо. А захочемо, то взагалі не будемо Україні вугілля продавати, тільки Росії. Так, є заборгованість. Так, платять тільки чверть від зарплати. Ну і нехай. Що буде, якщо не віддадуть заборгованість? Ой, та хай би поточну зарплату платили, і нам вистачить, Ахметов — він які витрати на війну поніс! Ми потерпимо».

Погляд 2: «Ахметов створив квазідержаву. Тепер шахти в його повній владі. Без суду, прокуратури, закону. Хоче — платить зарплату, хоче — ні. У місті раз по раз у ЗМІ: «Рінат Леонідович — те, Рінат Леонідович — усе: парк, дитячі качельки...» Створюють імідж феодалу, мовляв: раби, дивіться, господар вас любить! Йому, правда, тут комфортно. У екологію вкладати не потрібно, моральний збиток шахтарям можна не платити, побутове вугілля можна не вивозити, немає КЗПП, немає профкому. Шахтарі страйкувати не будуть. А якщо хтось голову підніме — у нього свої, підгодовані ополчурки. Страшно те, що вугілля, наше, українське, Україна у нього за три ціни й купує. А зараз кажуть, що вугілля йтиме в Україну через Росію. У чому сенс війни, блокади, не зрозуміло?»

Про суд

Погляд 1: «У нас немає суду в «ЛНР»? Ні ?! А ну то й що? Що той суд робив? Тільки хабарі брав. Нехай і не буде. На «нема» й суду нема. У нас є ополчення. Приїдуть, розберуться. Це краще, ніж суд».

Погляд 2: «Законів немає. Кажуть, мовляв, будуть. А кому вони тут потрібні, закони? Ополчуркам? Так вони автоматом сам собі закон».

Погляд 1: «Мені присудили аліменти по укропському закону. Я громадянин «ЛНР», чи можу я не платити аліменти? Ну, моя дитина, я ж не відмовляюся. Просто не хочу платити по укропських законах. Якщо присудять по «ЛНРівскому»? Нє, ми з пацанами не за це воювали. Тут усі проти аліментів. Фіг приймуть».

Погляд 2: «Мій зять не хоче платити аліменти, що мені робити? Так, суд був. Присудили і термін дали. Коли ще Україна була. Ми за кого? Ми проти України. Ми за «ЛНР». Ось, він теж говорить: в «ЛНР» такого закону немає. А що ж робити? Чому не працюють суди і прокуратура в «ЛНР»? В Україні хоч було куди поскаржитися. А тут? До комендатури? Ходили. Але вона ж — тільки для звичайних громадян. На ополчення вона не поширюється, вони поза законом. А він в ополченні. В Україні такого немає, кажете? А Правий сектор ?! Теж платять аліменти, якщо є ?! Як?! І Правий сектор? Оце так!.. Виходить, що в Україні є влада? А нам тут говорять... Якось усе незрозуміло. А жити як?»

Про пошту

Погляд 1: « У нас в «ЛНР» усе налагоджується. Пошта працює. Поки що можна відіслати пошту по області та в «ДНР». По якій області? По Луганській. Ні, не по всій, тільки там, де «ЛНР». Але ми все одно поштою не користувалися. Навіщо нам вона? У Росію пошта теж не ходить. Але і туди нам навіщо? У нас узагалі нікого далі міста немає. Нехай хоч і не працює. А, ні! Пенсію ж носять. Нехай працює.

Погляд 2: «Листоноша, дівчина років двадцяти. Веснянки. Ввічлива, усміхнена. У камуфляжі. З автоматом. Заходиш на пошту, і в холод кидає. Два автоматники. Посміхаються. Усі ввічливі і посміхаються. Хамства немає. Пенсію видають рублями. Кожен знає свій день, список. Швидко отримують. Швидко йдуть. Ще на пошті можна купити газети, зубну пасту, порошок, журнали. Журнали українські та російські. В основному, жіночі — кросворди, головоломки, сад, город, рецепти. «Ейвон», «Оріфлейм» не возять. На пошті порожньо. Люди приходять тільки отримати і заплатити. І все. Тепер, навіть після війни, буду боятися пошти. Це як через досвід «совка» бояться стоматолога. Тепер листоноша-автоматник — моя справжня «ЛНР». Невже на все життя?»

Про лікарню

Погляд 2: «У лікарні з увагою тільки до військових ставляться. Вони платять. А у нас, простих людей, грошей немає. Лікар може оглянути в коридорі. Все платне. Всі аналізи. Такого навіть при Україні не було. І хамство. Хамовитіших і злостивіших, ніж лікарі, немає нікого. На ринку стали грубіянити продавці — люди до інших йдуть. Одразу попустило. На ринку нахамили — одразу скаргу в комендатуру. Торгаші бояться. А на лікарів у комендатурі скарги не приймають. Вони ж їх лікують. І ліки дорогі. Це тому що Україна все на війну витратила. Всі ліки на війну забирає. Так у газеті було написано. Чи є російські ліки? Я не знаю. Що я — читаю їх? Я їх приймаю. А російські вони, не російські, не розбираюся. Куди на лікарів писати, щоб лікували безкоштовно і не хамили? Путіну?! Тю, ти шо. Ми ондо в Гуково в лікарню їздили. Там нас узагалі не прийняли — накричали, нахамили. А ополчення лікують і посміхаються. Нічого твій Путін не зробить. Всі продалися за гроші...

Пам’ятаєш, нашу лікарню відремонтували за гроші Євросоюзу? Так, так, за програмою ТАСІС. Місто пишалося. Ще б пак! Найкраща лікарня — новітня кардіологія, пологовий будинок, хірургія. Де це? В якім житті? П’яні медсестри, п’яні лікарі на «швидкій», брудні халати, хамство. Гроші вимагають відкрито. Розумію, що не всі такі, але чомусь бачу саме таких. Страшно. Пам’ятаєш, путівки дітям у Крим давали безкоштовно? Взимку не змогли дітвори набрати. Нема нічого. І лікарів ніби підмінили. Чому стільки ненависті і хамства? Бажання принизити і вирвати хоч шматок, хоч копійку? Ополчурки платять і перед ними — мало не на колінах і захоплено: «Наші хлопчики!». «Хлопчики» пускають соплю і сечу під себе, плюють на підлогу і розповідають, як їх катували «укри». Все це розноситься по місту. І знову — захват: вони нас захищають... До цивільних людей — презирливо і холодно. Немає грошей? Вільний.

Знаєш, лікарня, це те, що повинно бути в цьому дебільному «еленерівському» мирку. Саме ця брудна, смердюча, платна, з вишкіреними зубами і блювотним перегаром лікарня. Щоб не хворіти, а відразу — кулю.

Росіяни в шоці: не обласний центр і така лікарня! У них таких немає. Розповідають це медсестрам, дивуються сучасним туалетам, палатам. Суки, і Європа їм не страшна — бо це ж її гроші! І ніхто з медсестр, почувши оте «а у нас — а у вас», не сказав «Трясця, як же ж так? Росіяни лікуються в гірших умовах! Куди прагнемо?». Раболіпство перед російським світом приголомшує. Хоча ні, не так. Просто раболіпство і цинізм деяких лікарів приголомшує. Немає в місті стовідсоткової підтримки «ополчення», а тим паче — росіян. «Ополченці» до росіян уже по-іншому ставляться.