Найкращою ілюстрацією історії Російської імперії є картина Василя Сурікова (до слова, нащадка донських козаків) «Підкорення Сибіру Єрмаком». В описах цієї картини похід Єрмака трактують як славну сторінку історії Росії. (з сайта nearyou.ru.)
Унаслідок великих переселень доісторичних часів народи закріпилися кожен на своїй, Богом даній, землі. Українці осіли на Північному Причорномор’ї, а по сусідству згодом виникла величезна Російська імперія. За весь період сусідства не було нам спокою від неї, що й згенерувало українську мрію — от розвалиться імперія... і ми заживемо мирно. Проте, схоже, ми помиляємося, тому що Російська імперія унікальна — в неї немає метрополії, і тому вона не може розвалитися. Після Османської імперії залишилася сильна Туреччина, після Британської — Велика Британія тощо. А що залишиться після Російської? Хіба що Болотна площа. А кому дістанеться ядерний арсенал? На місці самодержавної імперії виникла соціалістична імперія; на місці соціалістичної — Російська Федерація; після путінської виникне імперія ім’ярек. Тому що ніколи не було власне Росії, немає й не було ніколи «русского народа»...
Напівдикі угро-фінські племена, як губка, всотували елементи слов’янсько-української культури, стихії Орди, європейських культур (Франції, Німеччини, Голландії тощо) — й виникла «російська» культура без етнічного носія. Для прикладу назвемо найвідоміших класиків «російської» літератури. «...Сам засновник московської літературної мови О. Пушкін мав муринську, німецьку, волоську кров. Німецького походження були В. Авенаріус,
О. Блок, О. Герцен, З. Гіппіус, Л. Мей, О. Мюллер, М. Салтиков-Щедрін, А. Фет, Д. Фонвізін та ін. Українцями були
А. Ахматова (Горенко), А. Аверченко, І. Бунін (Буньковський), М. Гоголь, М. Зощенко, В. Короленко, В. Немирович-Данченко, Т. Прокопович та інші. Євреї: П. Антокольський,
Е. Багрицький, І. Еренбург,
С. Кірсанов, О. Мандельштам, Я. Надсон, Б. Пастернак та інші. Татарської крові: І. Аксаков, Ф. Достоєвський, В. Загоскін, М. Карамзін, М. Огарьов, І. Тургенєв. Поляки: О. Грибоєдов (Грзібовскі), В. Сологуб. Волохи: А. Кантемір, М. Херасков, шотландець М. Лєрмонтов...» (Павло Штепа, «Московство». Дрогобич, «Відродження», 2000, ст. 20). Так само серед дореволюційної аристократії, полководців, учених...
Відчуття неповноцінності, помножене на ординську лють, шукає задоволення в загарбанні чужих територій і геноциді поневолених народів. Але величезні простори Сибіру й Далекого Сходу (М. Ломоносов: «Россия Сибирью прирастать будет») не задовольняли жаги безбатченків. «Рятівна» ідея прийшла в голову Петру І — підробити історичні документи, що засвідчують назву суб’єкта, замінивши назву «Московщина» на «Росія», помилково назвати Русь Росією і з цим підробленим папірцем претендувати на Русь-Україну як на метрополію Російської імперії.
Наші політики люблять виголошувати: «Без України Росія не імперія!» — тобто, лише загарбавши нас, відповідатиме статусу імперії. Але ж насправді це не так. Словники тлумачать: «Імперія. Велика монархічна держава, що, як правило, має колонії». Росія, крім України, мала і має низку колоній, на чолі має одноосібного володаря (некоронованого імператора), тож і без України є імперією. Проте Російська імперія має ще одну феноменальну особливість: за відсутності етнічного ядра, відповідно, етнічної свідомості й етнічного страху, народ гуртується не навколо національної ідеї, а винятково навколо володаря... «Уже здавна великороси визначалися своєю більшою рухливістю, здатніші були до торгівлі та до такого іншого, але у громадському ділі вони зовсім зріклися своєї волі і зовсім підлягали волі свого князя. Тим-то князеві (Юрію Долгорукому. — Авт.) й любо було жити серед такого народу» (Микола Аркас. «Історія України-Русі». Київ, «Вища школа», 1993). Умом Росію не збагнути, мабуть, через її родові комплекси. Тому нам не можна розраховувати на добросусідські стосунки.
Уже третя революція не вирішує головне завдання незалежної держави — відрив від імперської культури, яка продовжує тримати в імперських веригах душі українців. Ми ходимо вулицями імені Леніна, Урицького, Петровського, Артема, ходимо повз пам’ятники більшовицьким катам і героям, дивимось російські передачі на російськомовних екранах. Пересічний громадянин може й не знати, що кожне слово, назва, споруда, колір тощо мають свою енергетику, яка впливає на психіку, настрій і свідомість перехожих; але політтехнологи знають напевне, тому й тримають українське суспільство в середовищі чужорідної ментальності. Ще 2500 років тому китайський стратег Сун-Тсу в трактаті «Мистецтво війни» писав: «Руйнуйте все, що зміцнює силу ворожої держави, зсередини тієї держави і руками її громадян. Для того вживайте усіх засобів і способів, не оглядаючись ні на що...»
Окремо хочеться наголосити на державній мові як консолідуючому, державотворчому факторі. Нам на всіх рівнях нав’язують думку: яка різниця, якою мовою хто говорить, аби людина була хороша... На побутовому рівні це, мабуть, так, але не на державному. Доведемо це на математичному рівні — від протилежного: якщо мова в державотворенні нічого не варта, то навіщо євреям знадобилося реанімувати староєврейську мертву мову, навіщо росіянам витрачати мільярди на розвиток російської мови та створення «русского міра», навіщо Сполученим Штатам, безпрецедентно багатонаціональній державі, для отримання престижної роботи або громадянства вимагати знання англійської мови? І так діють усі реально суверенні держави. А в Україні імперською мовою агресора беззастережно говорять в уряді, адміністрації Президента, в парламенті, судах, на митниці тощо. Як наслідок — зросійщена влада не наважується назвати агресора агресором, війну — війною. Чи ми справді залишаємося підніжкою Москви? За що ж тоді гинуть патріоти? І чому дивуватись, що далеко не всі хочуть захищати Батьківщину...
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
