«Це наша маленька команда!»

У багатьох українських родинах традиційно заведено: якщо народжується дитина, то все підпорядковується їй. І коли поруч немає бабусі та дідуся, то на певний період відкладаються зустрічі з друзями, походи в кіно чи театр, а про подорожі залишається лише мріяти. Такі стереотипи зламала молода сім’я з Черкас — Таня та Любомир Коломійці. Ці батьки разом з трирічним сином Захарком та однорічною донечкою Квітославою культивують здоровий спосіб життя. Разом із малечею вони подорожують Україною на велосипедах, ходять у гори та долають дніпровські хвилі на каяках.

«За плечими у нас кілька тисячників у Криму — у Захара в реальному часі, у Квітослави — мандри в пузику»

«Ми дуже любимо велосипеди, купили їх, іще коли Таня була на восьмому місяці вагітності. Нам так кортіло проїхатися на нових байках разом, що просто з магазину ми помчали кататися», — розповідає Любомир Коломієць. Той день він називає відправною точкою їхніх родинних подорожей, котрі, вірить, будуть довжиною ціле життя.

«Чесно кажучи, ми поки не маємо авто, але мріємо про це. Любомир обіцяє віддати кермування мені, тож суперечок про це в нас не буде», — додає його дружина Таня.

Звичайно, розмірковують молоді батьки, авто дасть їм більше можливостей для подорожей. Водночас не болітиме голова, як на двох велосипедах розмістити спорядження, запаси їжі та води, одягу і всіляких дрібниць. Хоча, наголошують, з цим вони успішно справляються, бо все залежить від особистої організації, витримки, сили волі, командного духу і, звісно, погоди.

«Та велосипедом ми не обмежуємося. Любимо піші походи. За плечима у нас та в молодших Коломійців кілька тисячників у Криму — у Захара в реальному часі і просторі, у Квітослави — мандри в пузику», — усміхається Любомир. Каже, що, окрім велосипедів, родина має каяк та SUP-дошки, якими всі вчотирьох долають ще й дніпровські хвилі.

«Захарій у наших походах за штурмана. У нього є велосигнал, тож він попереду у велокріслі з татком. А Квітеня у мене позаду, як спражня принцеса», — пояснює Таня. Для сина облаштували ще й тандемну штангу — спеціальне кріплення, що з’єднує дитячий велосипед із дорослим. Але на далекі відстані так не гайнеш, тож родина обмежується ним лише під час прогулянок Черкасами. Коли ж ідуть у гори — послуговуються спеціальною дитячою переноскою, в якій малюк подорожує «класом люкс», де є все — від тенту до подушки, щоб солодко подрімати.

«У каяку теж є спеціальне місце для маляти, але наші пупси люблять сидіти на руках і триматись за весло, щоб бути в епіцентрі подій», — наголошує Любомир і пригадує, як цього літа «ходили» каяком на острів Чаїний. Тоді штурманом був малий Захарко, котрий вмостився біля татка і засипав його купою найрізноманітніших «чому?». Любомир з теплотою розповідає, як вони ночували на острові у наметі, як смакували варену картоплю та огірки з маминого городу, милуючись безкінечною гладдю, що відкривалася перед їхніми очима.

«Опісля Квітка гралася у пісочку, а Тетянка — фотографувала усі дійства, за що я дуже вдячний, бо її внесок у наші звіти неоціненний», — зізнається Любомир.

Саме на тому острові, зазначає він, до їхнього намету прибилося дике лисеня, і Захарко захоплено гукнув йому: «Лиско, привіт!», сприйнявши тваринку за героя своєї улюбленої книжечки, без прочитання якої він не засинає. Коли ж лисеня чкурнуло в гущавину, Захарко весь час запитував: «Тату, а чому Лиско втік?». Тільки заради того, щоб побачити Лиска, вважає Любомир, варто було сюди припливти, тому що до самого сну їхній син тільки й говорив, що про лисенят.

«Ще на першому побаченні Любомир сказав, що в нас будуть красиві діти!»

І Таня, і Любомир виросли у Черкасах. Тільки Таня тут народилася, а родина Любомира переселилася на Черкащину у село Дмитрівку Золотоніського району із Полісся після аварії на Чорнобильській АЕС. А познайомилися вони, як і чимало інших сучасних молодих людей, через соціальні мережі.

«Я побачив Таню на фотографії, і її усмішка пробрала мене до кісток. На світлині вона була з дитиною, і я подумав, що заміжня. А потім виявилося, що то її племінниця», — розповідає історію знайомства Любомир. Зізнається, що після першої зустрічі чітко усвідомив: шукав саме цю дівчину.

«Ще на першому побаченні Любомир сказав, що в нас будуть красиві діти. Тож не минуло і півтора року, як з’явився наш син Захарій, а ще через два — донечка Квітослава», — пригадує недалеке минуле й Таня.

Вони обоє люблять рідну Черкащину. Але, зізнається Любомир, своєю душевною батьківщиною він вважає дім над річкою Случ. Те місце часто йому сниться, воно постає в його уяві іншим світом, який обов’язково, переконаний, пізнають їхні діти під час майбутніх подорожей Україною.

А подорожі з малими дітьми родину Коломійців ніколи не лякають. Бо, пояснюють Таня та Любомир, роблять вони це поступово і з відчуттям міри. А з кожною поїздкою чи походом їхні малюки загартовуються, отримують досвід здорового способу життя, набуваючи нових цінних знань і вмінь.

Хоча бувало всякого. Навіть, зізнаються молоді батьки, виникало бажання зупинитися і «не перти дітей та спорядження під гору, або ж розвернути каяк та не пливти у шторм».

«Але малеча завжди очікує від нас дій, стимулює йти вперед, щоб розділити черговий тяжкий підйом міцними обіймами та єдиною думкою — як чудово, що ми є одне в одного», — пояснює Любомир.

Саме він у сім’ї відповідає за маршрут подорожі, котру вони з Танею планують на вихідні. Хоча завжди радиться і питає про побажання у дружини та малюків.

«Звісно, у дорозі маємо бути готові до всього, адже з нами діти. Тож аптечка і все необхідне завжди під рукою. Кількість їжі та води залежить від спланованого маршруту: щось беремо заздалегідь, щось підхоплюємо дорогою», — пояснює Таня. Запевняє, що такі здорові подорожі коштують їм мінімальних витрат. Оскільки родина поки подорожує на велосипедах, то ж не доводиться витрачатися на бензин. А замість готелю ночують у своїх наметах — теж економія. Основні витрати, кажуть Коломійці, йдуть на харчі. Плюс — на певні ексклюзивні речі, наприклад, Таня дуже полюбляє рукотворні сережки, тож якщо доводиться натрапити на щось справді ексклюзивне, купують не вагаючись.

Дорогу, говорять Коломійці, дітлахи переносять без проблем. Батьки називають Захарія бувалим мандрівником, який з восьмимісячного віку катається у спеціальному кріслі на велосипеді татка. Коли хлопчику було два роки, вони удвох із Любомиром здійснили фізично важку подорож до острова Трахтемирова.

«І тоді наш малюк проявив себе молодчиною. А Квітеня також почала свою кар’єру велонаїзниці з восьмимісячного віку. Але оскільки їй нещодавно виповнився рік, то під час останньої подорожі до Холодного Яру, а це 80 кілометрів шляху, ми робили зупинки», — говорить Таня. Під час яких, пригадує вона, донечці треба було поїсти, попити і перепочити.

«Дорога була нелегкою, та ми впоралися і довели, що все можливо, навіть якщо у тебе за плечими не тільки важкий рюкзак, а й двоє чудових дітлахів — наша маленька команда!» — пригадує ту подорож і Любомир.

«Гасло «Ми дивимося на світ широко розплющеними очима!» стало девізом нашої сім’ї»

Уже три сезони поспіль родина Коломійців, а їй нині виповнилося п’ять років, мандрує Україною разом зі своїми малюками. І завжди, кажуть Таня та Любомир, вони привозять додому безліч емоцій та яскравих вражень, неоціненний досвід, світлини та відеоматеріали, а також натхнення і завзяття до нових відкриттів, і впевненість, що найцікавіше ще попереду. За цей час вони встигли тричі побувати у горах та помилуватися тамтешніми краєвидами, здійснити три кількаденні велосипедні походи мальовничою Черкащиною, а на вихідні традиційно роблять, як самі жартують, «локальні вилазки, щоб не ночувати вдома».

«Можливо, подорожей було б більше, але у нашої сім’ї були такі «душевні проекти», як народження Квітослави. Щоправда, перерва була нетривалою, адже на першому й останньому триместрі ми з таким ентузіазмом лазили по Кримських горах, ніби й не при надії», — усміхається Таня.

«Як тільки ми зустрілися, то вирішили жити так, щоб нашим дітям було про що писати у шкільному творі на тему «Як я провів літні канікули», — весело додає Любомир. Він вважає, що такі подорожі (а на світі ще стільки всього прекрасного й незвіданого) йдуть на корись усій родині, а дітей загартовують з пелюшок. Тож, переконаний, у подальшому житті їхні діти ростимуть здоровими, не пасуватимуть перед труднощами і наполегливо рухатимуться до поставленої мети. «Душевним кайфом» називає чоловік миті, коли, повертаючись із чотириденного 300-кілометрового походу, малий син, який сидить у велокріслі, заявляє: «Татку, я хочу ще їхати!». Тож Любомир і Таня радять молодим батькам не забувати, що поряд із ними маленькі люди, і не розчаровувати їх своєю апатією чи страхом пізнання цього світу.

«Наші матусі вже звикли до наших подорожей із малими дітьми. І хоча хвилюються, коли ми в дорозі, але коли повертаємося з масою емоцій, вони всім гордо вихваляються за наші звершення», — зізнається Таня Коломієць.

Вона говорить, що під час сімейних екскурсій країною їм трапляються різні люди. Проте у більшості випадків це люди хороші, які «проводжали нас із посмішкою або хотіли дати «п’ять» нашим дітлахам».

Уже найближчим часом у планах непосидючої черкаської родини Коломійців подорож каяком річкою Рось, а опісля збираються гайнути на цілий тиждень на славнозвісний Трахтемирівський півострів. А далі, кажуть Таня та Любомир, «буде видно: хто знає, куди нас приведе дорога навпрошки».

«Головне, що всюди ми разом. А гасло: «Ми дивимось на світ широко розплющеними очима!» стало девізом нашої сім’ї», — пояснює Любомир. Для цього, уточнює він, виникла ідея облаштування власного сайта (www.kolom.in.ua), на якому Коломійці розміщують текстові звіти про свої подорожі, фото та відеоматеріали.

«Так своїм прикладом намагаємося донести до інших людей те, в чому головна цінність родини та здорового способу життя», — підсумовує Таня.