Жити на Донбасі стає веселіше

Для початку процитую деякі положення зі статей Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей».

Ось із чого починається ст. 7 цього Закону: «Держава надає підтримку соціально-економічному розвитку окремих районів Донецької та Луганської областей».

А ось як у тій самій статті прописаний механізм цієї підтримки: «У законі про Державний бюджет України щороку передбачаються видатки, що спрямовуються на державну підтримку соціально-економічного розвитку окремих регіонів Донецької та Луганської областей. Україна гарантує визначення таких видатків загального фонду Державного бюджету України захищеними видатками (виділення О.К.), обсяг яких не може змінюватися при здійсненні скорочення бюджетних призначень».

У перекладі з економічно-юридичної мови на звичайну українську це означає, що якою б кепською не був соціально-економічний стан справ в Україні, окуповані території отримають таку частку нашого спільного бюджетного пирога, на яку вони погодилися при укладанні бюджету.

Зараз багатьом із нас здається, що цього ніколи не буде, що все це сон рябої кобили, що Мінські домовленості взагалі вже неактуальні і таке інше. Але є таке поняття, як «реал політик», яке іноді навіть не декларується, але завжди незалежно від того працює і впливає на дійсність, у тому числі й на нашу з вами.

Саме реальна політика і ніяка інша безпосередньо впливає на економіку. Для тих, хто з цим не згоден або не сприймає це взагалі, наведу лише один приклад із суворої луганської дійсності. Так, якщо до прийняття Верховною Радою Закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування...» трикімнатна квартира в Луганську коштувала близько 5 тисяч доларів, то після його прийняття та легітимізації Конституційним Судом України ціни на нерухомість там відразу підскочили в декілька разів. Одна моя луганська знайома продала свою трикімнатну квартиру в спальному районі Луганська вже за 20 тис. доларів, і тепер вона може придбати принаймні однокімнатну квартиру в будь-якому регіоні України, за винятком хіба що найбільших мегаполісів.

Цей факт у площині реальної політики означає те, що та конституційна більшість, яка необхідна для остаточного прийняття того закону, буде мобілізована, і будемо ми всі з вами годувати окуповані ворогом території невідворотно, довго та свідомо. А свідомо тому, що в Україні масовий протестний рух проти прийняття цього зрадницького за своєю суттю закону відсутній повністю.

А та моя луганська знайома повідомила мені ще одну дуже цікаву новину, яка у випадку її підтвердження викриває співпрацю нашого уряду з окупаційною владою тієї ж «ЛНР». За її ж даними, Пенсійний фонд України люб’язно надає своїм колегам у Луганську інформацію про тих мешканців самопроголошеної республіки, які отримують свої пенсії на неокупованих територіях.

Як ви думаєте, з якою метою? Правильно, для того, щоб уряд «ЛНР» не ніс зайвих витрат, сплачуючи пенсії тим її мешканцям, які отримують їх за лінією розмежування.

Так чи інакше, а життя на окупованих територіях потроху нормалізується і навіть покращується. Якщо так піде і далі, то свій особливий статус, напевне, забажають й інші регіони. Одначе виникає запитання: що ж тоді залишиться від України?