«Енергетичний детектив» Тимура Міндіча та його команди. Чи заговорить Галущенко?
НАБУ та САП продовжують викривати та оприлюднювати інформацію про тих, хто намагається перетворити Україну на власну Атлантиду, поки народ б’ється на фронті. >>
Клiмкiн засвiтився за Фрейдом
11.08.2015
Нещодавно глава МЗС України Павло Клімкін звернувся до керівництва Росії з проханням не нищити інфраструктуру Донбасу. Після такого його ганебного вчинку він не був навіть відсторонений із посади Президентом Порошенком. Це свідчить про те, що Клімкін прохав Кремль не з власної ініціативи.
Про що ж це говорить у першу чергу? Та про те, що наші міністр і Президент і досі перебувають у ментальних тенетах «русского міра», де українці та росіяни є одним народом, а війна між ними виглядає дикістю.
Це є природним відносно Павла Клімкіна, який народився і виріс у Росії, а блискучу кар’єру дипломата зробив в Україні. І зовсім не природним відносно Петра Порошенка, який, звичайно, має певні зв’язки з Росією, але зовсім іншого ґатунку.
По-друге, якщо людина звертається до іншої людини з певним проханням, то вона має надію на те, що адресат звернення задовольнить його. Виходить, пан Клімкін має своє, дуже специфічне, уявлення про моральний рівень Володимира Путіна, Дмитра Медвєдєва, Сергія Шойгу та інших представників Кремля. Іншими словами, він і досі вірить у доброго царя-батюшку!
Просити ж ворога про поблажливе ставлення — пряме свідчення меншовартості у порівнянні з ним, що для ментального росіянина, який є високим держчиновником в Україні, також виглядає, погодьтеся, природним.
А сам факт появи цього прохання, схоже, викликаний неспроможністю (яка вже межує з небажанням) вищого керівництва України захищати державні стратегічні об’єкти збройним шляхом, посилаючись при цьому на не менш ганебні для України Мінські домовленості.
І, нарешті, Клімкін Клімкіним, але відповідати за подібні ганебні витівки свого підлеглого доведеться Президенту Порошенку, який призначав його на відповідальну державну посаду і навіть не вказав на неприпустимість подібних напівкапітулянтських заяв.
Після цієї ганьби вірити в те, що Україна спроможна на рівних протистояти Росії на дипломатичному фронті, можуть тільки або казенні патріоти, або ж невиправні оптимісти.
А якщо так, то сподіватися всім нам на повернення Криму та окупованих територій Донбасу можна лише після остаточного розпаду останньої імперії в історії людства — російської.
