Саранда: південна ідилія. (автора.)
На жаль, через багаторічну закритість Албанії від світу більшість потенційних туристів мало знає про її унікальну культурну спадщину, дивовижну природу з мальовничими каньйонами та затишними пляжами на берегах Іонічного та Адріатичного морів, доступні й безпечні гірські маршрути. Однак слід визнати, що Албанія нас не просто здивувала, а вразила. Зокрема тим, як занедбані села й містечка можна швидко перетворити на фешенебельні курорти.
Розпочали ми знайомство з порту-курорту Дуррес, який розташований лише за 32 кілометри від Тирани. Сусідство столиці призводить до того, що влітку багато столичних жителів їдуть на узбережжя на вихідні чи у відпустку. Однак, попри «велике літнє переселення», місця вистачає всім, адже піщаний берег тут простягся на 20 кілометрів. Це найбільший пляж у країні, і він (задля зручності) ділиться на кілька районів. Тут широка піщана смуга й чиста вода. Море спокійне, неглибоке — цілком безпечне навіть для маленьких дітей. Торговці ввічливі і тактовні: не заходять у зону лежаків, а тримаються на відстані, не лементують і не закликають щось купити. Ритм міста, яким ми його відчули, — не гарячковий і метушливий, а плавний і тому не втомливий...
В історичних засіках міста багато пам’яток. Головна з них — римський амфітеатр, який свого часу був найбільшим на Балканах (15 000 місць). Його спорудили в ІІ ст. до н.е. і аж до V ст. н.е. використовували для кривавих гладіаторських боїв. Нині туристи можуть знайти відреставровану «реліквію» в центрі сучасного Дурреса. На жаль, автентичною збереглася лише третина амфітеатру. Античну споруду вважають візитною карткою міста.
Неподалік амфітеатру на вершині пагорба височіє колишній палац короля Албанії Зогу. І хоча шедевром архітектури його навряд чи можна назвати, однак краєвид, що відкривається звідти, вартий, аби піднятися на пагорб. Звідси як на долоні видно вулиці старого центру, порт, корабельню, набережну з новобудовами. А довершує пейзаж блакитне море, заради якого сюди їдуть тисячі туристів. Не дарма ще давньоримський поет Гай Валерій Катулл назвав Діррахіум (римська назва Дурреса) «терасою Адріатичного моря».
У Вльору ми приїхали пізно ввечері. Від дня, що згасав, залишилася лише тонка смуга багряних хмарок, небо, осяяне жовтим кольором, і ледь червонуватий горизонт. Набережна, всіяна пальмами, нагадувала літній рай.
Містечко розташоване в унікальнім місці: на стику двох морів — Адріатичного й Іонічного. На його околицях ще залишилися неторкані цивілізацією природні куточки. М’який клімат і яскраві ландшафти Середземномор’я створюють тут чарівну атмосферу радості і спокою. Місцеві агенції пропонують відпочинок як у місцях дикої природи, так і в упоряджених центрах відпочинку й розваг. Сьогодні курорт вважають одним із найпопулярніших у країні. Він поступається, мабуть, лише лідерові албанського туризму — місту Поградец, що на озері Охрід, та більш південній Саранді.
В історичному плані Вльора знаменита тим, що тут 28 листопада 1912 року 83 делегати з усіх куточків Албанії проголосили незалежність країни, а саме місто стало столицею новоствореної держави.
З цього містечка бере початок Албанська рів’єра, яка простягається аж до південного кордону країни і всіяна десятками містечок і селищ, що спеціалізуються лише на туризмі. Однак, аби потрапити в південну частину Албанії, нам довелося подолати перевал Логара. Підйом і спуск iшли серпантином, наш автобус долав повороти, крутився між горою й обривом. Від такого «гойдання» у декого з туристів паморочилася голова. Однак нагородою нам стала зупинка на вершині перевалу. Зайшовши на оглядовий майданчик, ми вдивлялися в безмежний світ: море зливалося з небом у безкінечній далині; серед води, немов розкидане каміння, проглядалися острови. Схил гори різко йшов долу, хвилі моря плескалися далеко внизу: там яскраво горіла золота нитка прибережного піску, а поруч iз нею — срібна нитка прибою. «Фантастика, — сказав хтось iз нашої групи, коли ми закінчили фотографувати. І додав: — Лише заради одного такого фото варто їхати в цей далекий край».
Успішно з’їхавши з гори, ми «покотилися» вздовж моря. «Південний захід Албанії, — пишуть довідники, — зона субтропіків. Вічнозелена рослинність пишним вбранням прикрашає схили гір, що впритул підходять до теплого моря. Рівнина біля озера Бутрінті — найбільш кліматично сприятлива. Зі сходу і півночі місцевість прикрита високими горами, із заходу її омивають теплі води протоки Корфу. Це наймальовничіший і найзаможніший край в Албанії. Пальми, магнолії, апельсини, лимони, гранати та безліч інших плодових і декоративних дерев роблять цей край барвистим і мальовничим».
Першим на нашому шляху трапився курорт iз промовистою українською назвою «Борщ». «Ми не можемо його проминути», — сказав наш провідник Ігор Захаренко, і наш автобус зупинився в затінку оливкових дерев. У цьому селищі дивним чином поєднана сучасність iз минувшиною. Коли ви заходите в модерний готель, то живете в ХХІ столітті, а коли виходите на пляж і бачите віслюка з маленьким хлопчиком, який продає овочі і фрукти, то немов переноситесь на кілька століть у минуле. «Я тут уже не вперше, — розповів Ігор Захаренко, — і можу сказати, що Борщ нагадує французьку Ніццу, якою вона була десь років 100 тому, коли ще не було асфальтованих доріг, але вже стояли гарні готелі».
Від повітря, настояного на екзотичних рослинах, перехоплювало подих. Навколо розливалися звуки південної ідилії: плескіт моря, різномовні голоси, сміх. Ми прогулювалися вуличками Саранди — невеличкого містечка на крайньому півдні Албанії. «Це одне з найкращих місць для спокійного і неквапливого відпочинку», — в один голос стверджують довідники. На рік тут припадає 300 сонячних днів, тож сонця і тепла вдосталь. Подейкують, що італійці вклали значні кошти в інфраструктуру Саранди, аби мати змогу відпочивати тут дешевше, ніж у себе вдома. Але «спокуси» Саранди на цьому не вичерпуються. На туристів, які зупиняються тут на довший час, навколо міста чекають безліч історичних пам’яток. Головна з них — античне місто Бутрінті, в якому добре збереглися амфітеатр, арки, колони, сходи. А на підлозі храму візантійської епохи вціліла унікальна мозаїка. Все це потопає в зелені. 1992 року розкопки грецького та римського міст включені до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Також поруч — грецький острів Корфу, туди двічі на день ходить пором. Заплативши 19 євро (ціна в один бік), ви через годину будете на острові Джеральда Даррелла, автора безсмертної книги «Моя сім’я та інші звірі».
Ну а трохи південніше Саранди розташоване селище Ксаміль — мабуть, найкращий пляжний куточок Албанії. Тут досить одного погляду на море, щоб отримати легкий шок. «Де ми — в Європі чи в Таїланді?» — часто запитують себе туристи, потрапивши сюди. Ми теж збентежено оглядалися: куди не кинь оком — скрізь мальовничі пейзажі тропічних островів із водою дивовижного бірюзового кольору. А до невеликих островів, вкритих пишною рослинністю, можна дістатися вплав. Ось де дійсно райська насолода.
Однак виявилося, що ми не перші з українців дісталися цього чарівного куточка. На одному з вікон ми побачили синьо-жовтий прапор. Юрій iз Києва розповів, що він із сім’єю приїхав сюди машиною. Відпочивали в Хорватії, а потім рушили далі. І не пожалкували: тут усе дешевше, ніж у Хорватії. Можна винайняти розкішні апартаменти з кухнею і самому готувати — вранці рибалки привозять свіжу рибу і креветки. Кілограм креветок коштує всього 5 євро. А є безліч ресторанів, де можна пообідати за 5-7 євро.
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
