Українське суспільство переживає доволі складний період своєї історії. Можливо, і не найтяжчий з точки зору фізичного виживання етносу, але й не найкращий з точки зору історичної перспективи державотворення. Більше того, неспроможність сучасної української (псевдо)еліти вибудувати стратегічну лінію поведінки на світовій геополітичній арені, нерозуміння суспільно-політичних аспектів внутрішньо-державного згуртування нації актуалізує проблему соціально-психологічної реконструкції українського етносу.
Справа ця складна і клопітна. Але якщо ми нею не займатимемося, годі й сподіватися на історичні перспективи українства. Бо світовий досвід успішних націй свідчить, що спочатку потрібно навести лад у людських головах — створити певне мотиваційне підгрунтя для руху вперед, а потім уже вибудовувати моделі суспільного устрою та стратегію поведінки всередині країни та за її межами.