Психологія українського успіху
(Олега ГРИБА.)
Українське суспільство переживає доволі складний період своєї історії. Можливо, і не найтяжчий з точки зору фізичного виживання етносу, але й не найкращий з точки зору історичної перспективи державотворення. Більше того, неспроможність сучасної української (псевдо)еліти вибудувати стратегічну лінію поведінки на світовій геополітичній арені, нерозуміння суспільно-політичних аспектів внутрішньо-державного згуртування нації актуалізує проблему соціально-психологічної реконструкції українського етносу.
Справа ця складна і клопітна. Але якщо ми нею не займатимемося, годі й сподіватися на історичні перспективи українства. Бо світовий досвід успішних націй свідчить, що спочатку потрібно навести лад у людських головах — створити певне мотиваційне підгрунтя для руху вперед, а потім уже вибудовувати моделі суспільного устрою та стратегію поведінки всередині країни та за її межами.
Розуміючи актуальність цієї роботи, редакція газети «Україна молода», Інститут психології ім. Г.Костюка Академії педагогічних наук України за підтримки Міжрегіональної академії управління персоналом провели в першiй половинi 2004 року соціально-психологічне дослідження громадської думки, з першими результатами якого ми вже познайомили читачів газети (дивись «УМ» від 15.06.2004р.).
Нагадаємо, що в опитуванні взяли участь 837 респондентів з усіх регіонів України.
Серед них було 50,4% чоловіків і 49,6% жінок. За віком : до 20 років мали 5,4% респондентів, 21—30 років — 20,4%, 31—40 років — 15,7%, 41—50 років — 18,2%, 51—60 років — 16,4%, більше 60 років — 24% опитаних.
За рівнем освіти: 3,8% респондентів вказали на неповну, а 10.8% — на повну середню освіту. Середню спеціальну освіту (молодший спеціаліст) на час проведення дослідження мали 21,7% опитаних, а 7,2% — базову вищу освіту (бакалавр). Про повну вищу освіту (спеціаліст або магістр) написали 52,5% опитаних, а про наявність ученого ступеня доктора або кандидата наук повідомили — 3,8% респондентів.
Як можна побачити, освітній рівень опитаних дозволяє зробити висновок про достатню підготовку респондентського масиву та його здатність аналізувати вельми не прості процеси, на які ми просили звернути увагу при проведенніі нашого дослідження.
Серед тих, хто погодився відповісти на запитання нашої анкети, було 13,9% працівників промисловості, 9,6% — сільського господарства, 8,3% — бізнесових структур, 33,9% — наукових і освітніх установ та закладів культури. Понад 36,5% респондентів вказали, що перебувають на заслуженому відпочинку або навчаються у вищих навчальних закладах. Показово, що 29,6% написали про проживання у сільській місцевості, а решта — в містах.
Отже, в цілому ми можемо сказати, що респондентський масив даного дослідження наближений до соціально-демографічних параметрів українського суспільства, і це дає нам право робити відповідні наукові висновки.
Ознайомившись iз узагальненою характеристикою тих, хто допомагав нам у роботі, перейдемо до інтегральної думки опитаних щодо заявленої нами проблематики.
Психологічні родичі українців
Для того щоб розібратися у внутрішній структурі національної психіки, дуже важливо дослідити макропсихологічні чинники, зокрема, оцінку суспільною свідомістю основних рис характеру народу в порівнянні з рисами характеру інших народів. Саме тому ми і попросили респондентів виокремити народи, які, на їхню думку, є найближчими психологічними родичами українців.
Про своєрідний рейтинг народів, яких наші респонденти вважають психологічними родичами українців, можна довідатися з таблиці 1. При цьому просимо взяти до уваги, що наші експерти могли виокремити кілька рис характеру, тому загальна кількість відсотків перевищує 100%.
Перелік народів, наближених до українців за рисами характеру
(% до загальної кількості опитаних)
1. Білоруси — 69,7
2. Росіяни — 46,2
3. Поляки — 42,6
4. Болгари — 37,5
5. Словаки — 33,0
6. Грузини — 15,9
7. Чехи — 15,2
8. Серби — 14,1
9. Молдовани — 12,1
10. Італійці — 8,1
11. Хорвати — 7,6
12. Литовці — 6,5
13. Євреї — 6,1
14. Німці — 5,6
15. Греки — 4,3
16. Угорці — 4,0
17. Шведи — 4,0
18. Австрійці — 3,8
19. Румуни — 3,4
20. Американці — 2,9
21. Латиші — 2,9
22. Французи — 2,9
23. Вірмени — 2,5
24. Казахи — 2,2
Інші народи набрали менше одного відсотка як психологічні родичі українців. Але це зовсім не означає, що українці ставляться до них гірше, ніж до народів, які потрапили до цього переліку. Просто вони інші: не кращі і не гірші, а інші!
Лідерство білорусів, росіян, поляків, болгар і словаків зрозуміле: це слов'янські народи, з якими українці давно живуть поруч і мають багато спільного в усіх сферах суспільного життя. Та й інші народи, яких вивели вперед наші експерти, теж пов'язані з українцями давніми культурними, економічними, політичними зв'язками.
Відтак перейдемо до аналізу внутрішніх проблем власне національного характеру українців, спираючись не на філософсько-неконкретні висновки на кшталт: «Українці — працелюбні» або «Українці — ліниві й не можуть собі дати ради». У своїх висновках ми спиратимемося на інтегральну думку наших експертів-респондентів, яких ми попросили виокремити основні, на їхню думку, риси національного характеру українців, що перешкоджають нам в усіх наших справах.
Які риси характеру
заважають українцям бути більш успішними?
Це запитання має стратегічне значення. Не змовляючись, респонденти вивели такий рейтинг рис національного характеру українців, які заважають останнім бути більш успішними в усіх справах: економіці, бізнесі, політиці (у процентах до загальної кількості опитаних).
Перелік рис національного характеру українців, які заважають бути більш успішними (%)
1. Інертність — 29,2
2. Меншовартісність — 26,9
3. Заздрість — 24,1
4. Байдужість — 23,4
5. Національна несвідомість — 21,4
6. Жадібність — 19,4
7. Невпевненість — 17,2
8. Непорядність — 11,9
9. Покірність — 11,1
10. Довірливість — 11,1
11. Лінощi — 8,5
12. Толерантність — 6,9
13. Чесність — 2,4
14. Доброта — 1,9
15. Доброзичливість — 1,0
Тут є над чим подумати. Із наведених вище рис позитивними можна вважати довірливість (11,1%), толерантність (6,9%), чесність (2,4%), доброту (1,9%) і доброзичливість (1,0%). Чомусь респонденти вважають, що успіху це заважає. З цим, звичайно, можна сперечатися, але така думка існує в суспільстві. І якщо вона є, очевидно, у цьому суспільстві не все гаразд.
Цікаво, що жінки вивели відмінний від чоловіків рейтинг рис характеру, що заважають нам у житті — політиці, економіці тощо.
Зокрема, вони, насамперед, вказали на інертність — 43,0%, меншовартісність — 30,4%, невпевненість — 27,5%, національну несвідомість — 26,6%, байдужість — 23,2%, жадібність — 16,9%, заздрість — 14,5%, егоїзм — 14%, толерантність — 13% і непорядність — 12,6%.
А чоловіки розставили ці риси характеру таким чином: заздрість — 28.2%, меншовартісність — 25,4%, байдужість — 23,5%, інертність — 23,3%, жадібність — 20,4%, невпевненість — 12,9%, довірливість — 12,7%, національна несвідомість — 12,2%, непорядність — 11,7% і покірність — 11,5%.
Показово, що респонденти віком до 20 років серед рис, які нам заважають перемагати в усіх справах, виокремили, насамперед, інертність (38,9%), непорядність і невпевненість (по 27,8%).
Ті, хто мають 21—30 років, на перші позиції вивели заздрість (34,4%), жадібність (32,2%) та інертність (32,2%).
Респонденти від 31 до 40 років назвали інертність (36,1%), меншовартісність (34,9%) і байдужість серед основних психологічних перешкод у національному характері українців.
Ті з них, якi мають 41—50 років, серед основних стримуючих успішність розвитку українства рис характеру виокремили інертність (37,7%), жадібність (36,8%) і байдужість (30,8%).
А опитані віком від 51 до 60 років відзначили в даному аспекті інертність (36.2%), меншовартісність і байдужість (по 30,8%).
Респонденти, якi мають понад 60 років, виокремили, відповідно, національну несвідомість (32,2%), меншовартісність (25,3%) і байдужість (21,8%) серед основних перешкод в успішності всіх задуманих українцями справ у політиці, економіці тощо.
Замість післямови: що робити далі?
Ми провели своєрідну соціально-психологічну діагностику основних рис національного характеру, які заважають нам жити краще, ніж ми живемо зараз. На перший погляд, рейтинг негативних рис характеру українців мав би привести до невтішних висновків на кшталт: «Українці — безнадійні!». Але це зовсім не так!
Ми повинні ретельно проаналізувати ці дані і розробити національну програму реконструкції суспільної та індивідуальної психології українського народу, аби позбавитися негативу, прищепити і розвивати такі риси національного характеру, які б сприяли підвищенню рівня національної свідомості, громадянської, бізнесової та культурної активності, лідерських якостей тощо.
Це, до речі, певною мірою узгоджується з даними опитування громадської думки Українського центру економічних та політичних досліджень. На думку більшості респондентів даного дослідження, українська сім'я повинна прищеплювати дітям любов до праці (85,6%), почуття відповідальності (70,2%), терпимість і повагу до інших людей (58,6%), бережливість (51%), вміння поводитися в суспільстві (47,4%) тощо.
Водночас результати цього опитування громадської думки свідчать про те, що, наприклад, покірність (48%) притаманна українцям більше, ніж бунтарство (12%), здатність до підкорення (37%) переважає лідерські якості (19%), пристосуванство (42%) є більш характерним для національного характеру, ніж твердість переконань (16%).
Життя навчило нас бути обережними. На думку 67,3% опитаних, українці мають бути дуже обережними у стосунках з іншими людьми, і лише 26,7% висловили готовність довіряти більшості людей. Ця обережність, може, навіть i надмірна, призводить до того, що лише 15,9% українців ризикнули б розпочати власний бізнес, якби на них звалилося щастя у виграші 100 тисяч гривень.
Отже, нам є над чим працювати щодо удосконалення психології українського суспільства . Ми вже згадували про те, що нам потрібна вивірена загальнодержавна програма психологічної реабілітації нації, до розробки якої треба залучити, крім психологів, ще й політологів, соціологів, економістів та управлінців.
Ось тут має спрацювати і національна ідея (про що наш політикум сперечається вже понад 13 років), і національна економіка (яку треба «вписати» у світову економіку, що бурхливо глобалізується), і національна культура (яку треба активно просувати у світ).
І без розвитку лідерських якостей національної еліти всі ці нагальні завдання сучасності залишаться мильними бульбашками з традиційної української філософської опери : «Світ ловив нас і не спіймав!» Звичайно, якщо ми не хочемо бути «невловимими», які нікому не потрібні в глобальному співтоваристві.