Без вожатих i начальникiв

Одну зміну пропрацював у дитячому оздоровчому таборі, з яким були пов’язані мої дитинство, юність, молодість. На другу й третю не залишився, попри величезну любов до дітей і відданість улюбленій справі. У мене й колег склалося враження, що Янукович із його стилем керування нікуди не втік, а залишився в дитячому таборі.

Важкі враження залишилися від роботи в таборі. Вони викликали роздуми про те, якими сьогодні і в майбутньому повинні бути дитячі оздоровниці. Переконаний — планетами для дітей і підлітків, які можна щодня досліджувати й відкривати.

Неприємно вражає крик вихователів і вожатих, який, по суті, є агресією й породжує відповідну реакцію. Через це підлітки частіше закриваються. Прикро, що ті, хто взявся вести дітей нового часу, не знають або ігнорують зауваження нашого великого земляка-педагога А. Макаренка про безліч відтінків людського голосу, про його роль і вплив у вихованні.

Не сприяє, на мою думку, тісній, ефективній, довірливій роботі і чисельність загонів — до 50, а то й більше осіб. Як знайти час для кожної дитини? Як спілкуватися, впливати, формувати, розвивати? Досвід власної 40-річної педагогічної діяльності незаперечно доводить, що ефективною, керованою є робота з групами 12-14 осіб.

Неприпустимим є авторитарний стиль керівництва таборами, який формувала ще злодійська ПР Януковича. Реакцію спротиву й відторгнення викликає намагання начальника табору все, до найменших дрібниць, замикати на собі. Хитка вертикаль. Непродуктивна. Ініціатива не заохочується, більше того — забороняється. Такий стиль керівництва, по суті, заперечує творчість дорослих і вільний розвиток дітей. Кидається в очі те, що табористів змушують ходити тільки строєм. І це на огородженій, замкненій території, куди й щур не проскочить. Листи до тінейджерів, які для них можуть бути важливими, спочатку читають вихователі й вожаті, а потім змагаються, хто з них перший вручить їх (ні, не адресату) начальнику табору!.. Подібне відбувається і з передачами-гостинцями дітворі.

Щоб створити справжню Планету дітей, треба дуже ретельно та професійно підбирати та формувати команди ведучих, головним сенсом життя для яких була б самовіддана праця на розвиток нових поколінь.

І ще про мову. Здавалося б, саме в райських куточках рідної (полтавської) землі при мудрому підході вожатих кожній дитині може відкритись уся неповторність і неймовірна мелодика рідної української мови. І маленькі українці почнуть самоідентифікувати себе з українською нацією, із землею Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Бориса Патона, Леоніда Каденюка. Виявилося, що в таборі майже всі розмовляють винятково російською. І це в духовному серці України! Відчув, як невпевнено почуваються сільські діти, які вільно не володіють російською. Жоден загальнотабірний захід не проводився рідною українською, зрештою державною, мовою. То про який патріотизм ми говоримо? Це що, Путін зі своєю кишеньковою Держдумою заборонив нам здійснювати виховання юні рідною мовою? Мовою дідів наших і прадідів, мовою, за яку вже віддали свої життя сотні українських вояків на сході нашої держави?! А ще — мовою героїв Євромайдану.

Один вожатий відверто сказав, що вбачає своїм завданням відгородити своїх вихованців від життя країни, від подій у Донецькій і Луганській областях, щоб не руйнувати дитячої психіки. Можливо, й так. Проте чи не часто ми, дорослі, відгороджуємо наших дітей від головних подій у житті України? Переконаний, саме в дитинстві людина повинна пройти емоційну школу — школу виховання добрих почуттів. Наша зміна не повинна формуватися в закритому середовищі, ізольовано від життя суспільства. Ми ніколи не виховаємо патріотів, націоналістів, якщо будемо відсторонювати дітей від радощів, успіхів, труднощів, горя своєї великої й гідної української родини. «Дітей потрібно з найменших літ вводити у великий світ доль, турбот і тривог людства. Нехай дитина відчуває, що й зараз на землі є сили, готові розв’язати нову криваву війну. Нехай у серці малюка живе й міцніє глибоке почуття ненависті до ворогів миру, нехай із героїчних подвигів дідів і прадідів діти черпають впевненість у тому, що людина не пилинка у вирі долі, а могутня сила». Ці думки великого педагога-патріота В. Сухомлинського актуальні й сьогодні.

Дорослі повинні відверто говорити про проблеми сучасного розвитку нашої держави, чесно пояснювати дитині причини трагічних подій, вселяти впевненість у перемозі нашого народу, в щасливому майбутньому європейської України, яку ці діти будуватимуть.

Неприємно вразило те, що батьки, які придбали путівки для своїх чад, не можуть вільно ходити територією табору, оглянути корпус, кімнату, де майже місяць спільно житимуть їхні такі різні сини й дочки. Заборонено начальником табору. Але хіба батьки прибули до закритого закладу? То чому батьківська громада така пасивна і нерішуча?

У щасливі молоді роки, коли мені довірили очолити дитячу літню країну, я разом із дітьми складав перелік головних подій спільного життя. Сьогодні про це в таборі не знають, як не знають і його історії. Зникли музей табору з його піввіковою історією, бібліотека.

Дитячу планету не можна обертати, як кому заманеться. Вона має свої об’єктивні закони руху й розвитку. Я бачу дитячо-юнацькі табори іншої структури й патріотичного вишколу. Щоб мешканці таборів не уникали й не відвикали від фізичної праці. Літні табори не повинні позбавляти дітлахів радості творчого спілкування. Кожен день повинен збагачувати їх розум, почуття, волю. Не ґвалтуйте душу дитини! Уважно придивляйтеся до законів природного розвитку, до їх особливостей, стремлінь, потреб.

Не стану говорити про харчування. Це — окрема тема, як і питання вкрай низької оплати працівникам за важку цілодобову роботу з дітьми. Тому й не випадково, що плинність кадрів у літніх таборах зашкалює.

Давно потрібно замінити слова «вихователь», «вожатий», «начальник» на такі, наприклад, як «тренер», «командир», «лідер» тощо, особливо, коли перші не ведуть, не кличуть, не пробуджують до активного життя. Мрію, що кожного літа у дітей і підлітків з’являтиметься більше друзів, однодумців, друзів і тренерів. Уже зараз потрібно зібрати з усіх куточків України небайдужих людей, спеціалістів, щоб проаналізувати функціонування дитячих таборів, рішуче відмовитися від застарілої радянської структури, докласти інтелектуальних та організаційних зусиль, щоб самого слова «табір», яке асоціюється у мене з ГУЛАГом, не стало більше.

Василь КОЛЬЧУГІН

Кременчук, Полтавська область