У заключній фазі своєї боротьби за незалежність Україна складає останній іспит і ставить жирну крапку в історії відносин із Росією. Неосудність нашого сусіда полягає у тому, що він нехтує істинними подіями історії, придумуючи фальш на догоду своїм власним потребам. А хіба можна забути, як революційний мислитель Росії сказав ніби сьогодні: «Передовая мысль не получит своего развития через неистовое желание государства врать и воровать». За ці слова Катерина ІІ заслала Олександра Радіщева до Сибіру, де ще каралися козаки Запорозької Січі. Познайомившись із ними, перший демократ підбадьорив своїх друзів по нещастю тим, що козацькі звитяги — шлях до свободи.
Через двісті років Росія у вільній і незалежній Україні зводить пам’ятник німкені-імператриці, душительці свободи. Ні про козаків, які завоювали для Росії південні території, ані про О. Радіщева «Раша тудей» не бажає знати. Навіть про декабристів — квінтесенцію розуму і честі у повстанні проти самодержавства і кріпаччини у грудні 1825 року — забувають. Згадаймо й про те, що в 1945 році героїв переможної війни над фашизмом розстрілювали і відправляли в ГУЛАГи тільки за те, що їм подобалася облаштованість життя у європейських країнах. А сьогодні Росія розпинає Україну за те, що вона обрала собі європейський шлях ровитку.
Про які європейські цінності можна говорити з Росією, якщо вона успадкувала найлютіші тенденції азійщини? Душогубство над царем та його родиною у 1918 р. — знаковий прояв дикунства більшовизму. Радянська людинознищувальна система за 73 роки свого існування «перемолола» десятки мільйонів життів своїх співвітчизників. Неперевершений у світі злочин проти людяності. Ось як репрезентує це явище достойний продовжувач радянської системи В. Путін: «Кто не жалеет за СССР, у того нет сердца. А кто хочет его возвращения, у того нет головы». А тепер для порівняння. Українська ментальність не дозволяє нам занурюватися у гріхопадні урвища Другої світової війни, щоб уникнути гріхопадіння. Це означає, що ми не наводимо паралелі між дивізією «СС-Галичина» та РОА генерала Власова, яка чисельно була у 85 разів більша. Не згадуємо про каральні загони з числа російських військовополонених, які у 1942 році по-звірячому розправлялися з населенням Ростовської та Смоленської областей. Саме ці формування були створені на догоду доктору Геббельсу, якого Путін поважає, про що заявив публічно. Адже постає питання: за ким іде сьогодні Росія — за чекістом чи нацистом? Ми чекаємо, що Росія сама оговтається.
Отже, ті, хто воює нині на Донбасі проти України, є годованцями мстивого Путіна. І знищують вони нашу країну за те, що життя у Європі, до якої ми прямуємо, є на порядок вищим, аніж у Росії. Тобто на овиддях Кремля повний анахронізм епохи в образі усталеного вождізму ХХІ ст. А це означає, що гібридна війна у вишуканій формі йде з подачі справжнього профі у справах придушення свободи і демократії В. Путіна.
Але, попри всі труднощі, прикрощі та кревні болі, привнесені Росією у наше життя, впевнено йде проти завойовника наша молода поросль. Вона нагадує Путіну про те, що спартолена історія Росії в ім’я великодержавія дуже розхитує мури Кремля. Наш народ ще ніколи не мав на своїх життєвих нивах такої свіжої та багатої порослі. Істинна свобода також має космічне походження, тому й вартує дорого. Ніхто ще не сказав про те, що Майдан гідності поклав край духовному знесиленню нації, віддавши до небесного хоралу вірних синів України. Пішов із Небесною сотнею і росіянин, і грек, і молодий вірменин зі словами великого Кобзаря на вустах. Золотавим німбом сяють над Донбасом душі полеглих героїв від рук окупантів. Нам, дітям війни, вождистський режим не дозволяв оспівувати образ воїна-спасителя. Ми співали про те, що нам писали лауреати державних премій. Тобто нами співала держава. Тому ми живемо найгірше в Європі та ще й воюємо між собою, бо політично закріпачені душі, а точніше «зомбі», невільно стають душогубами.
Таким чином, ми, діти війни, є на першому щабелі духовного сходження, а наші онуки сягнули набагато вищих сходинок розвитку життя в умовах відвойованої за останні півтора року свободи і демократії. Це є той момент, коли наші нащадки назавжди вивільняються із пут політики Путіна, якою він обплутав не тільки Росію. Бо облуда спадає з очей народу тільки тоді, коли народ відчуває чистий трем тонких енергій природи, який активізує генний апарат його клітин до виживання, а потім наснажує народ до творення повноцінного життя. Лише тоді політика слугує інтересам народу, а країна цього народу посідає належне місце в ряду сильних економік світу. Саме такими категоріями мислить сьогодні наша юнь.
Володимир КЛІЩ
Черкаси