Мілітаризований півострів

Із легкої руки кураторів-пропагандистів минулорічної спецоперації «Кримська весна» слово «ввічливість» стало таким собі семантичним прикриттям анексії й окупації («ввічливі люди», «ввічливість міста бере»). Пізніше так само оперативно воно трансформувалось у торговельний бренд, «перемістившись» на майки та футболки у вигляді зображень «ввічливих зелених чоловічків» і самого президента Володимира Путіна, «найввічливішого серед людей». Нині ж це популярне слово підхопили організатори вербувальних компаній до російського війська . Акцію «Ввічливість — твій вибір» вони провели минулими вихідними у Сімферополі, Керчі, Севастополі, агітуючи тутешню молодь вступати до лав своїх відомств. Акція — банальний показ сучасного озброєння і зразків військової техніки, зокрема гармат, мінометів, реактивних систем залпового вогню «Град» і «Ураган». Щире задоволення отримали лише дітлахи, яким військові дозволяли брати в руки справжні автомати, снайперські гвинтівки, покрутити «баранку» спецавтомобіля «Тигр» тощо. А в селищі Новофедорівка, поблизу Сак, де на місцевому військовому аеродромі показували авіатехніку, кожен бажаючий міг посидіти у кабіні сучасного винищувача чи літака-розвідника.

Мета подібного піару очевидна: «неприступна фортеця», на яку Росія заходилася перетворювати Крим, потребує дедалі більше солдатів і матросів. Відтак потрібно заманювати місцеву молодь всіма можливими способами — «довгим» рублем, пільгами. І молодь «клює», позаяк гідної альтернативи на місцевому ринку праці майже немає. При цьому, либонь, надто не задумується, що, скажімо, 17 тисяч рублів (приблизно шість iз половиною тисяч гривень), які нинi отримує молодий контрактник у російській армії, їй доведеться відробляти у буквальному сенсі потом і кров’ю. «Сьогодні, — розповів автору цих рядків майор, до слова, начальник служби однієї з військових частин Сімферопольського гарнізону, — чимало наших матросів воліють передчасно розірвати контракт. Через велике навантаження. Адже з полігона останнім часом вони не вилазять, постійні стрільби, водіння, здача нормативів із фізпідготовки, наряди. Вихідних майже не бачать. Мріють лише про одне — нормально виспатись. До цього важко звикнути. Знаєте, при Україні було легше».

Прикметно, що мій співрозмовник із тієї самої причини теж налаштований податись у запас, цілком задовольнившись мінімальною вислугою у 20 років і невисокою пенсією у 13 тисяч рублів (наразі його грошове утримання становить 48 тисяч рублів). За його словами, місцевих офіцерів із числа колишніх українських, по суті, зрадників, поступово витісняють російськими. А «нашим» пропонують посади «на материку» чи навчання в академії. Але найбільше їх, етнічних українців, хвилює те, що відтепер вони нев’їзні на Батьківщину.