Автор мало й без ентузіазму розповідав про книгу. «У ній немає ніякого меседжа. А назва — це просто заголовок одного з оповідань. Я як графоман. Тільки він пише багато й погано, а я — мало й добре», — пояснює Подерв’янський. Натомість він небагатослівно, але охоче відповідав на запитання слухачів.
Інна Корнелюк, головна редакторка видавництва «Наш формат», пояснює: «Подерв’янський — дійсно сенсей і майстер обсценного слова. І як виявилося, люди не тільки знають напам’ять і цитують. Вони його ще і читають».
Про джерела натхнення письменник розповів просто: «Воно йде від народу. Я до нього надзвичайно близький. Ходжу до генделиків, на базари, їжджу в загальному вагоні. Або варто просто піти в армію. Отам майстри гострого слівця». Зізнався: 30 років уже нічого не читав, хоча улюблених авторів має багато, зокрема Гомера, Шекспіра, Фолкнера, Платонова.
Розмова з читачами не обійшла теми сьогодення України. «Ми народжуємося. А це завжди боляче. Кров. Крик... Але плакати не треба. Це потрібно було робити минулі 20 років». Подерв’янський дав кілька порад: «Щоб у нас побудувати Європу, не треба смітити в ліфті, брати хабарі і красти. А взагалі Україні не в Європу, а в Америку треба. Отоді буде порядок».
Багато питали, чи він як митець несе відповідальність за написане і чи відчуває свою «ідолічність». Заперечив і пожартував: «Читання — це кайф від процесу. Текст має бути смачним. А змушувати його служити певній меті? Ну тоді краще взагалі не писати. Бо, інакше, це вже не мистецтво. Я не ідол. Хоча згоден на пам’ятник. Тільки кінний. На Бессарабці. Або Щорсу на бульварі Шевченка відкрутити голову і поставити мою».
Подерв’янський розповів про роботи в театрі КРОТ (Київський Революційний О***нний Театр): «Ми всі друзі. У нас своя трупа. Поставили уже 3 постановки, 2 драматичні і одну оперу. Плануємо і далі розширювати репертуар».
Відвідувачі старшого покоління питали: «Чого вас стільки зібралося? Давно матюків не чули?» На диво, на зустрічі не лунав «фірмовий мат» письменника, на який очікувала здебільшого молода аудиторія.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
