Страва з такою незвичною назвою (та й сама вона для нас досить незвична) заслуговує на самостійне літературне життя. Згадку про цей специфічний суп можна знайти не лише у Джоан Роулінг, а й у Жоржа Сіменона, коли його комісар Мегре був у відрядженні на півдні Франції. Саме Прованс з його оливковими гаями, лавандовими галявинами та цитрусовими садами є батьківщиною цієї страви. Дари моря в ній поєднуються з прянощами прованської землі.

Якось, ще в радянські часи, мені довелося обідати в київському ресторані «Столичний». Тоді модні були так звані комплексні обіди (зараз це по-модному називається «бізнес-ланч»). За столик посадили 6 чоловік, навпроти мене сиділа киянка зі своїм закордонним другом (судячи з акценту — німцем). Коли після першої та другої страви подали десерт — скибку кавуна, іноземець здивувався, чому не подали прибори для десерту, на що офіціантка відповіла: «Так ось же вони», — вказуючи на ще не прибрані виделку й ніж у соусі від м'яса. Було страшенно незручно й соромно, адже ресторан, як-не-як, називався «Столичний». Німець вийняв з кишені передбачливо прихоплені з вітчизни одноразові серветки (про таку розкіш ми тоді ще й не здогадувалися), витер прибори і почав їсти свій десерт. Моїм же співвітчизникам, як і мені, довелося виявляти винахідливість, як герою Чарлі Чапліна у фільмі «Граф».

Приємна новина для всіх учасників попереднього і нині діючого конкурсів. Не встигли ми підбити підсумки «Ягоди-малини», як спонсор конкурсу «Всі родичі гарбузові» і наш давній партнер «Книга поштою» взявся надрукувати всі ваші рецепти у своєму кулінарному довіднику (поки що проект перебуває в роботі, тож назви його ми ще не знаємо). Та не лише рецепти, а й вказати прізвища всіх їх авторів, тож усі учасники стануть співавторами цього видання і зможуть придбати його через «Книгу поштою» (надалі ми будемо інформувати вас про хід цього проекту).
А поки що продовжуємо наш конкурс «Всі родичі гарбузові».