Призначений на 16 вересня «день ікс», якого не без закономірних побоювань очікувала білоруська опозиція, завдав страшного удару по сподіваннях та надіях наївного «демократичного» виборця, який повірив у те, що нинішні парламентські вибори в Білорусі хоча б віддалено нагадуватимуть виборчі кампанії на зорі 1990-х. Тоді, в період перебудовчої ейфорії, ймовірність перемоги на виборах того чи іншого кандидата дійсно залежала більшою мірою від його вміння «правильно говорити з народом». А тепер влада ретельно відстежила й виставила з «бігової доріжки» всіх конкурентiв, кому в попередні підготовчі місяці дійсно вдалося знайти з народом спільну мову.
Неугодних кандидатів знімають із виборів
Напередодні білоруський Центрвиборчком оголосив результати перевірки правомірності будь-яких дій кандидатів у парламентарії. Результатом став недопуск, точніше відмова в реєстрації, майже двадцяти відсотків кандидатів — кожного п’ятого. Практично всі ці кандидати — «намісники», «сіра маса» білоруської опозиції, тобто політики другого й третього ешелонів, регіонали, що є «стовпами» протидії режиму Лукашенка на місцях. Білоруські власті свідомо «вирубали» майже всіх місцевих авторитетів. Центрвиборчкому вдалося таким чином позбавити оголошену парламентську кампанію осмисленої політичної суті, що, як відомо, покликана полягати у формуванні повноцінної і цивілізованої багатопартійної законодавчої влади.
Зрозуміло, в ситуації, коли білоруська столиця «кишить» спостерігачами від ОБСЄ й інших авторитетних міжнародних інститутів, влада була зобов'язана дотриматися видимості пристойності, і тому реєстраційний капкан «проскочили» лідери обох опозиційних коаліцій — «П'ятірки плюс» і «Свабодной Бєларусі». До ведення подальшої передвиборчої кампанії допущені лідери Об'єднаної громадянської партії Анатолій Лебедько, Білоруського народного фронту — Вінцук Вечорка, Соціал-демократичної партії «Народная грамада» — Микола Статкевич, Комуністичної партії Білорусі — Сергій Калякін, опальний екс-глава Національного банку Білорусі Станіслав Богданкевич і ще кілька десятків політиків, імена яких доволi вiдомi навiть за межами країни. А от дотриматися «пристойності» стосовно трьох учасників фракції «Республіка» нинішнього парламенту в головного виборця країни не вистачило, скажемо так, політичного такту: ні Валерій Фролов, ні Сергій Скребець, ні Володимир Парфенович — ініціатори й головні учасники двотижневого голодування, оголошеного влітку як протест проти лукашенківського референдуму, що готується, — не змогли пройти реєстрації. У документах усіх їх виявлено «неточності», через які чинні депутати виявилися недопущеними до участі в новій кампанії.
Потрапив під зачистку і Володимир Новосяд, один із наймолодших білоруських політиків, відомий за кордоном як «єдиний кандидат від опозиції в білоруському парламенті». Принаймні саме такий довгий підпис супроводжував фотографії Володимира в іноземних газетах. Чотири роки тому, коли Новосяд блискуче й переконливо переміг у своєму окрузі, розташованому в одному з мінських мікрорайонів, колеги по опозиції говорили про те, що Володимирові «допоміг» сам президент, подумавши, що в парламенті має бути хоча б один опозиційний «весільний генерал» і зупинивши свій вибір на Новосяді — найліберальнішому з опозиціонерів. По-європейськи освічений політик виявився неймовірно корисним у діючому парламенті, адже після того, як цивілізовані країни закрили в'їзд на свої території для більшості офіційних політиків Білорусі, котрі оскандалилися, хоч-не-хоч відправляти до Страсбурга, Брюсселя та інших євроiнституцiй доводилося Володимира. Та й спілкуватися з іноземцями він міг без перекладача. Тепер майбутнє невизнання білоруської влади в тих самих Страсбурзі й Брюсселі стає очевидним, тому, напевно, «недремне око» і визнало, що Володимирові Новосяду настав час змінити рід діяльності.
Не пройшов реєстраційного «чистилища» й «головний» нелукашенківський політик — екс-глава білоруської держави Станіслав Шушкевич. Станом на кінець минулого тижня ще ніхто толком не знав, у чому звинуватили «Старого Стаса». Сам же Станіслав Станіславович повідомив «УМ» по телефону, що вбачає ту саму причину, через яку виявилися знятими з кампанії багато молодих регіоналів: ведення агітації в період збору підписів його ініціативною групою. Мовляв, збираючи по квартирах підписи за свого викладача, студенти могли розповідати городянам, який Шушкевич хороший і корисний кандидат. А от не можна за законом! Можна збирати підписи з кам'яними обличчями i мовчки.
І троє «республіканців», котрі в останні місяці, особливо після похмурого й драматичного голодування, фактично потіснили в рейтингу симпатій лідерів опозиційних партій, і талановитий юрист Новосяд, і шанований багатьма «гробар Союзу» Шушкевич, тепер, по суті, виявилися виштовхнутими з реального білоруського політичного поля. Що залишається тепер цим політикам? Партійне життя і підготовка до майбутніх президентських виборів, на яких явно втретє балотуватиметься чинний президент Лукашенко, котрий оголосив для цього референдум зі зміни Конституції. На жаль, опозиція (навіть якби вона була сильною), не представлена в парламенті, — слабка противага державній владі.
Баба бабу агiтувала...
Утім значно більше пригнічує навіть не «ізоляція» лідерів, а розгром регіонального кандидатського спектра. Практично в усіх білоруських райцентрах та обласних містах знято з дистанції молодих кандидатів, говорити про перемогу яких можна було зі значною часткою впевненості. Причини, з яких вони не пройшли реєстрацію, абсурдні і якісно різноманітні. Наведемо лише деякі. Кандидат по Свєтлогорську Олесь Мазур не пройшов реєстрації, тому що в міський виборчком надійшла скарга від якогось жалісливого громадянина, який глибоко образився на те, що під час збору підписів хтось з ініціативної групи Олеся вручив йому брошурку з тезами програми Мазура, провівши таким чином незаконну агітацію. Щоправда, брошурка, про яку йдеться, видана кілька років тому в рамках програми «Правовий лікнеп», до того ж розкриває погляди не Мазура-кандидата, а Мазура-лідера міської правозахисної організації. Такі книжечки теоретично можуть бути в помешканні будь-якого білоруса, котрий свого часу дістав їх із поштової скриньки і не викинув по прочитанні в макулатуру.
Досить сильного кандидата з Білоозерська Юрія Губаревича викреслили зі списку через проживання не за місцем прописки, а в найманій квартирі, що, як виявилося, теж є порушенням з боку кандидата!
А от лідера громадської організації з Вітебська Ольгу Карач викинули зі списку за передчасну агітацію. Агітувала при цьому не сама Ольга, а невстановлена бабуся, яка голосно розповідала подружкам у дворі про те, що всі навколо — злодії й ошуканці, а голосувати треба за чесну Ольгу Карач. Ольга справді «ставить на вуха» вітебську владу вже кілька років, і кількість бабусь, яким її організація дійсно допомогла, обчислюється не одним десятком. Але при чому тут сам кандидат? До речі, у випадку з пані Карач та баба, яка бабі сказала, залишилася фігурувати як анонімна особа.
Поширена причина зняття кандидата — неправильні дані в декларації про доходи. Ще одного активіста з Вітебська, Юрія Глушакова, викрили в тому, що він приховав свої фінансові надходження. Як? Дуже просто. Його телефонний рахунок за мобільний зв'язок за минулий рік, казна-звідки добутий пильними ревізорами, виявляється, такий великий, що це не в'яжеться iз зарплатнею Глушакова. Думка про те, що людина зовсім не зобов'язана оплачувати свій телефон сама, як контраргумент не пройшла.
Найбільш тотальні зачистки відбулися в Гомельській і Вітебській областях — там із доброї пари десятків безсумнівних претендентів на перемогу не залишилося жодного.
Втрачений парламент
Отже, хоч трохи незалежний від президента Лукашенка парламент, на який розраховувала «просунута» частина суспільства, не відбудеться. Навіть якщо й пройде до парламенту РБ якась дещиця політичних лідерів, вони виявляться неспроможними перед більшістю, що складається з «лікарів, учителів і працівників сільського господарства» тощо, і зможуть у кращому випадку періодично тривожити пресу гучними заявами й голодуваннями, як це робила в останній рік «Республіка». Натомість виявилася на узбіччі ціла школа 30-35-річних «безпартійних», яка виросла у регіонах за чотири роки і не скомпрометувала себе в очах обивателя «опозиційним минулим», тому мала реальну можливість впливати на ситуацію «знизу». Тепер ця «поросль» приречена продовжувати свою діяльність у рамках опозиційного громадського руху, як і покоління її вчителів, що вийшло в тираж.